Виїзд українських фахівців за кордон – це, як не парадоксально, найкраще, що сталося з Україною за останні 30 років.
Таку думку в інтерв'ю DT.ua висловила Світлана Хутка, доктор філософії, доцент Київської школи економіки, експерт із інновацій.
Читайте такожУже майже півмільйона: у Польщі зростає кількість легальних працівників з України
"Не потрібно боятися так званого brain drain, — говорить Світлана Хутка. — Це прозвучить почасти як єресь, але таки ризикну: "відплив мізків" — це найкраще, що сталося з Україною за останні 30 років. Знаєте, чому? Тому що всі ці люди не просто отримали можливість високо оцінити себе за міжнародними вимогами, а й роками потім намагаються завести до України круті проекти. Вони в якомусь сенсі борються із системою, щоби тягнути Україну кудись далі, до нових висот. Коли ми говоримо про якісь речі, пов'язані із майбутніми орієнтирами, то відкритість до того, що ти можеш змінити себе, дизайн свого життя, своєї кар'єри, обставини свого життя, — це надважливо".
"Якби 20 років тому маса китайських студентів і студентів з Індії не поїхали вчитися в Америку — вони б зараз не керували найбільшими компаніями Америки. Як, скажімо, той-таки Гугл чи Майкрософт. Ці речі між собою пов'язані. Крім того… Зараз злітати в Нью-Йорк — не така вже й велика проблема. У нас більше немає замкнених кордонів і є лоукости. Саме зараз склався унікальний набір умов, коли можна максимально класно розвиватися. Чим більше в тебе глобальних зв'язків, тим більше в тебе глобальних проектів", — вважає Хутка.
Вона також дала пораду державі Україні: "Вчитися отримувати з цієї ситуації користь. Створювати умови для інтеграції. Сьогодні українському вченому поїхати на тривалий період працювати за кордон — означає розривати, на певному етапі, афіліацію зі своїм університетом. Я особисто з цим зіштовхнулася, коли мусила звільнятись, розриваючи свій контракт із Могилянкою. Тому що я перебувала за кордоном надто довго, аби це якось вписувалося в систему вимог там якоїсь перевірки університету відповідно до національного законодавства".
"В наших університетах апріорі немає посад для дослідників. Тоді як у Стенфорді — більшість становлять Ph.D. і магістри, а це наукова дослідницька робота. І також — орієнтованість на монетизацію інтелектуального продукту. У нас, взагалі, немає культури монетизації інтелектуального продукту. Нам це катастрофічно необхідно, цього дуже бракує. В нас немає науково-технічної публічної дипломатії. А це речі, котрі дозволяють краще розвиватися. На індивідуальному рівні, регіональному, національному", — резюмувала Світлана Хутка.
