Свідчення очевидців, повідомлення в соцмережах, покинуті документи і навіть лист від коханки дозволили ідентифікувати кількох російських солдатів і командирів, які брали участь в окупації Бучі під Києвом.
Про раніше невідомі факти злочинів йдеться у розслідуванні журналістів агентства Reuters.
Кореспонденти видання провели у Бучі три тижні, опитавши понад 90 людей, вивчивши фото- та відеодокази, а також документи, залишені росіянами. Більшість доказів стосується подій у районі вулиці Яблунської на південній околиці міста. Саме там після звільнення було знайдено непоховані тіла вбитих цивільних.
Вдалося виявити важливі ключі до встановлення особистостей окремих російських солдатів і номерів військових частин, що були у Бучі під час окупації.
Серед них — елітне воєнізоване формування, яке підпорядковується колишньому тілоохоронцю президента РФ Володимира Путіна, парашутно-десантна дивізія, нагороджена за участь у війні Москви на Донбасі, та кадировські загони.
Докази, виявлені Reuters, пов’язують елітну76-ту гвардійську десантно-шутрмову дивізію із Пскова з актами насильства проти беззбройних чоловіків у Бучі.
3 березня російська бронетехніка протаранила паркан будинку 50-річного інженера Віталія Животовського у провулку біля вулиці Яблунської. Протягом наступних семи днів, за словами чоловіка, майже 30 російських солдатів квартирували у кімнатах, поки Животовський, його 20-річна донька та сусід жили у підвалі.
Як розповів інженер, в інше підвальне приміщення окупанти почали водити людей із білими мішками на головах. Їх було не менше семи; поговорити з бранцями наодинці було неможливо.
Якось Животовський побачив, як четверо солдатів привели на його подвір'я високого чоловіка, на голові якого теж був мішок. Пізніше того ж дня господар побачив полоненого, який стояв навколішки біля заднього паркану. Він чув, як російські солдати били чоловіка, вихваляючись, що захопили бійця, який служив на сході України.
"Я чув звуки, наче ламаються кістки. Звуки побоїв. Крики, багато криків", — розповів Животовський Reuters.
Пізніше пролунало кілька пострілів неподалік того місця, а потім настала тиша. Животовський не знав, що трапилося із високим чоловіком. Репортер Reuters побачив гільзи та численні кульові отвори у паркані, де, за словами Животовського, відбувалися тортури.
10 березня Животовському, його дочці та сусідові вдалося втікти з міста. Коли він повернувся до Бучі після відступу росіян наприкінці березня, більша частина його будинку була спалена. У його зруйнованій вітальні російські солдати залишили купу документів, що засвідчували особи місцевих жителів, затриманих або допитаних військовослужбовцями РФ.
Там же співрозмовник агентства знайшов листа, адресованого солдату на ім'я Олександр Логвиненко, якого автори розслідування ідентифікували як десантника із Пскова. Оксана Рибакова, яка написала листа, турбувалася про безпеку Логвиненка та питала, як у нього справи.
"Ти поруч, у моєму серці, але ти далеко, служиш нашій батьківщині, захищаючи нас. Я пишаюся тобою!" — написала Рибакова, залишивши відбиток губної помади на краю аркуша паперу.
Агентство Reuters знайшло Рибакову у Псковській області, де базується 76-та гвардійська десантно-штурмова дивізія, відома кровопролитними боями проти чеченських повстанців 20 років тому. У 2014 році Путін нагородив дивізію за участь у бойових діях на Донбасі.
Рибакова телефоном підтвердила Reuters, що Логвиненко був її співмешканцем і що вона справді надсилала листа. Двоє людей, які знають пару, підтвердили, що Рибакова та Логвиненко жили разом. За словами жінки, Логвиненко служив у парашутно-десантних військах і вже кілька тижнів перебував на бойовому завданні.
Втім, під час наступної розмови, незадовго до публікації розслідування, Рибакова заперечувала, що Логвиненко є її партнером. Вона також змінила обліковий запис у соцмережі.
У спальні сусіднього будинку, який, за словами Животовського, займала та сама група російських солдатів, хтось намалював на стіні балончиком Wolf68. Число 68 означає Тамбовську область на автомобільних номерних знаках. Агентство Reuters ідентифікувало росіянина на ім'я Кирило Крючков, який під ім'ям Wolf68 зареєстрований у соціальних мережах.
Крючков родом із Тамбова, зараз проживає у Пскові. Двоє людей, які знають його, розповіли Reuters, що він служив у 234-му десантно-штурмовому полку, що входить до складу 76-ї дивізії. Один із співрозмовників підтвердив, що Крючков був в Україні.
19 квітня Крючков опублікував в Instagram три відеоролики, на яких військові у формі п’ють пиво у барі та курять кальян. Один мав на рукаві нашивку десантника, другий — шеврон із літерою V.
Агентство зв’язалося зі ще одним знайомим Крючковим, Віталієм Щербаковим, який розмістив у соцмережі ВКонтакті безліч фотографій, на яких вони позують одягнені в десантну форму. Щербаков відмовився говорити про Крючкова, запропонувавши натомість написати в статті фразу: "До біса укрів".
Логвиненко та Крючков не відповіли на повідомлення Reuters із проханням прокоментувати ситуацію.
Агентство виявило й інші докази присутності у Бучі десантників із 76-ї дивізії. У документі, який місцевий житель витяг з купи кинутих мінометних ящиків на вулиці Водопровідній, говорилося, що міномети були перевірені офіцерами частини 74268. Згідно з базою даних російських юридичних осіб, ця в/ч базується у Пскові, юридична адреса співпадає з військовою базою, де розміщено штаб 76-ї дивізії.
Інший мешканець надав Reuters список радіопозивних, знайдених на вулиці Вокзальній. Кодові позначення для радіопередавання використовувалися 104-м десантно-штурмовим полком, який також входить до складу 76-ї ГДШД.
На початку березня російські війська зайняли цегляну будівлю на вулиці Яблунській, 144, де розміщувалися офіси невеликих фірм.
Майже 90 людей ховалися там у великому підвалі, відколи почалися бойові дії. Зі свого укриття вони чули кроки і стукіт молотків нагорі, коли російські солдати укріплювали штаб. Інші окупанти ходили будинками, забираючи чоловіків призовного віку, розповіли жителі Бучі.
Чоловік, який назвався Славком, розповів, що 4 березня його привели у двір цегляної будівлі, роздягнули і змусили стати на коліна зі зв’язаними за спиною руками поряд із чотирма іншими бранцями. Він бачив тіло молодого чоловіка, якого щойно вбили. Пізніше Славко та ще один очевидець упізнали у загиблому Віталія Карпенка, будівельника, який пішов добровольцем у територіальну оборону.
Після втечі російських військ у соцмережах з’явилося жахливе відео, були показані останки восьми людей поряд із цією штаб-квартирою. 31-річна Олена Шиган була нареченою Карпенка. Вона втратила з ним зв’язок у перші дні війни та впізнала його серед тіл на відео.
У будівлі, яка служила штабом, панував безлад, коли там побували спецкори Reuters. У холі першого поверху було видно кривавий слід, поруч лежала закривавлена гільза.
Надворі співробітники Національної гвардії України пакували у вантажівку кинуті коробки з російськими боєприпасами та протигазами. Вони показали журналістам знайдене посвідчення особи.
З документа випливало, що його власник пройшов курс навчання користуванню зв’язком та електрообладнанням. Посвідка була видана 7 грудня 2021 єфрейтору Костянтину Коршунову, військовослужбовцю військової частини 3179, що входить до складу центру спецпризначення Росгвардії "Вітязь".
Зіставивши дані посвідчення особи з профілями у соцмережах та загальнодоступними базами даних, агентство Reuters встановило, що Коршунову 23 роки, він родом із Пензи. Двоє людей, які знайомі з ним, підтвердили, що він служить у Росгвардії, а один із них уточнив, що Коршунов — з в/ч 3179 і перебуває "у відрядженні". Агентство зв’язалося з Коршуновим, але він не відповів на запитання.
Видання зазначає, що раніше про присутність у Бучі псковських десантників та військових з "Вітязя" відомо не було.
Жителі Бучі також розповіли, що до штабу росгвардійців на Яблунській у середині березня прибув загадковий офіцер. Він оселився в одному з найкрасивіших будинків у кварталі. Чоловіка прозвали Цибатим за високий зріст; він залишався у місті майже до кінця окупації. Двоє людей згадали, що цей командир завжди відвертався, коли поряд знаходилися місцеві, мабуть, не хотів, щоб його впізнали. За словами очевидців, він передав через своїх охоронців, що вб'є будь-кого, хто побачить його обличчя.
Офіцер працював у будівлі штабу. Його цілодобово охороняли, а росіяни крадькома зізнавалися, що самі дуже боялися його. Після приїзду Цибатого випадків насильства у місті побільшало, а мешканцям заборонили ховати мертвих.
Reuters поки не змогло встановити особу Цибатого та його охоронців.
Біля села Луб’янка, приблизно в 13 км на північ від Бучі, бійці територіальної оборони України показали журналістам будинок, у якому, за їхніми словами, зупинялися кадировці. На дверях було написано російською мовою: "Ахмат — сила!"
Троє мешканців Луб’янки розповіли, що кадировці носили форму пісочного кольору, яка виглядала більш новою та якісною, ніж оливково-зелена інших російських військових. Один із селян стверджував, що в деяких бійців на грудях було вишито портрет Рамзана Кадирова. Майже всі носили бороди, а на їхній формі були нашивки з чеченським прапором.
Деякі кадировці виклали у соцмережах відео. Їхнє місцезнаходження було приховано, але Reuters вдалося встановити, що записи зроблено в районі Бучі.
Так, на відео, розміщеному в Telegram 26 лютого, чеченський командирХусейн Меджидов знятий у Гостомелі, приблизно за 5 км на північ від Бучі. Такого висновку агентство дійшло, проаналізувавши дорожні знаки на задньому плані.
На відео, розміщеному в YouTube 4 березня, інший чеченецьАнзор Бісаєв їде розбомбленою вулицею. Уточнивши лінію горизонту, журналісти визначили, що запис зроблено у Бородянці, місті за 25 км на захід від Бучі.
На відео від 22 березня, яке Рамзан Кадиров опублікував у своєму Telegram-каналі, знято бійців підрозділу під командуванням Раяна Докашева. Фон одного з кадрів співпадає з вулицею у Бородянці.
Reuters не змогло встановити, чи заходили до Бучі саме загони Бісаєва, Докашева чи Меджидова. Але п’ятеро очевидців повідомили, що у місті діяли кадировські бойовики.
72-річний Володимир Абрамов розповів, що зі свого будинку на розі вулиці Яблунської спостерігав, як 4 березня колона кадировців в'їхала до міста. Пенсіонер жив по сусідству з дочкою Іриною та її чоловіком Олегом, який працював зварювальником.
За словами Абрамова, наступного дня, 5 березня, кадировці заїхали до них. Вони носили уніформу пісочного кольору та дорогі черевики з нубука. Чеченці наказали Володимиру, Ірині та Олегу вийти на вулицю з піднятими руками. Один із військових неодноразово запитував Ірину, де ховаються "фашисти", а потім підпалив її будинок.
Поки жінку допитували, інші кадировці наказали її чоловікові зняти сорочку. Вони вивели його, голого до пояса, на мороз. Володимир Абрамов чув, як Олег просив солдатів дати йому спокій.
За словами Володимира, солдати змусили Олега стати на коліна. Потім йому вистрілили у скроню. Із рани ще пульсувала кров, коли Ірина підійшла до тіла чоловіка. "Убийте і мене", - крикнула вона окупантам.
Тіло Олега було одним із більш ніж десятка, залишених на Яблунській. Тільки у квітні Ірина з батьком поховали його на сімейній ділянці цвинтаря у Бучі. Вона сподівається, що вбивць чоловіка знайдуть, але розуміє, що це може виявитися складним завданням.
За її словами, всіх у Бучі зачепили заяви Кремля про те, що звірства у місті було інсценовано.
"Вони прийшли сюди, вбивали і катували людей, і кажуть, що це зробили ми самі, — обурюється вона. — Я просто хочу знати, чому це сталося, чому це сталося з моїм чоловіком".
Як повідомляв УНІАН, понад 400 тіл жителів міста Буча Київської області та його околиць було виявлено після відходу російських військ. Українська прокуратура розслідує 323 кримінальні провадження, офіційно встановлено 10 російських військовослужбовців, підозрюваних у скоєнні злочинів проти мирних мешканців у Бучі.
