Понад 4 тисячі (а точніше – 4048) військових навчань на 101 полігоні проходитимуть по всій Росії лише упродовж квітня.
Від Камчатки до Калінінграда і тимчасово окупованого Криму російські військові бігають, стріляють, знищують умовного супротивника та відбивають повітряні атаки на Москву. По всій країні переміщуються великі маси людської сили (до 500 000) та десятки тисяч одиниць військової техніки. Перевірки проводяться й у Ракетних військах стратегічного призначення, а кораблі військово-морських сил Чорноморського флоту відпрацьовують артилерійські стрільби по берегових цілях…
Градус ненависті до українців сягнув свого апогею, а ціла країна перетворилася на пропагандистський заповідник
Інтернет заповнений фото- та відео- матеріалами, на яких видно ешелони з озброєннями, які безперервно рухаються до кордонів України. Здається, уся сусідня країна перетворилася на один трансросійський «військовий експрес», який мчить безкраїми просторами під божевільну підтримку «глашатаїв великодержавності», прибічників військової сили та адвокатів зовнішньополітичного цинізму й мілітаризму.
Вельми показово, що якщо раніше на російських інформаційних просторах серед купи пропагандистських матеріалів все ж таки час від часу можна було зустріти адекватні оцінки міжнародної ситуації, сьогодні там «правлять бал» виключно плазуючі медіа й сервільні експерти. Саме вони в мілітаристському угарі наперебій погрожують війною Україні, США та НАТО. Судячи з усього, градус ненависті до українців сягнув свого апогею, а ціла країна перетворилася на пропагандистський заповідник.
Поки єдине, чого досягла Росія, – знову постала перед усім цивілізованим світом як агресивна держава
Ба більше, складається враження, що й російські керівники самі вже повірили у власну дезінформацію, і час від часу видають у публічний простір таке, що всерйоз змушує сумніватися в їхній адекватності сприйняття навколишнього світу.
Усе це звичайно лише підвищує градус напруги і робить ситуацію небезпечною і малопередбачуваною.
Однак, це, мабуть, не є новиною для офіційного Києва і вже давно мало б бути предметом серйозного аналізу. Адже Москва своїх войовничих намірів особливо не приховує, і практично щоденно дає купу інформації для різного роду прогнозів.
Поки єдине, чого досягла Росія, – знову постала перед усім цивілізованим світом як агресивна держава, яка прагне нав’язати свою волю Україні за допомогою усіх наявних інструментів грубої сили. Зокрема, й через відверті погрози збройного нападу.
Допомога іноземних партнерів дуже важлива, але не є секретом, що вона безпосередньо залежатиме від того, як саме діятиме наша держава
На жаль, чинний на сьогодні порядок в ООН не дозволяє вказати Москві-постійному члену Ради Безпеки цієї організації, на двері. Тобто, зробити так, як Ліга Націй, яка у свій час, на відміну від Організації Об'єднаних Націй, виявилася більш моральною і спромоглася 14 грудня 1939 року виключити СРСР зі свого складу за напад на Фінляндію. До речі, саме це, на думку деяких істориків, пояснює, чому наприкінці Другої світової війни Радянський Союз так наполягав на створенні нової міжнародної інституції…
Це – щодо дій міжнародної спільноти у відповідь на російський «військовий експрес». Що ж до зовнішньополітичних та інших кроків, які здійснює або планує здійснити Україна, з цього питання, починаючи з 2014 року, написані, мабуть, стоси доповідей, десятки стратегій і сотні рекомендацій. Допомога іноземних партнерів дуже важлива, але не є секретом, що вона безпосередньо залежатиме від того, як саме діятиме наша держава:
- чи послідовно Україна дотримуватиметься курсу на стримування агресора;
- як змінюватиметься обороноздатність;
- чи ефективно діятимуть відповідні санкції проти російських симпатиків;
- наскільки вдалою буде інформаційно-роз’яснювальна кампанія за кордоном і в середині країни.
Тож вбачається, що головним дороговказом для Києва у ці дні може бути мудра порада відомого британського державного діяча Вільяма Гладстона (William Ewart Gladstone), який якось зазначив: «Мій перший принцип у зовнішній політиці - добре управління в середині країни» («Here is my first principle of foreign policy: good government at home»).
Олег Бєлоколос, голова правління «Майдан закордонних справ», член політради партії «Сила і честь»
