Впродовж останніх кількох днів про Володимира Путіна говорили забагато, а про реальні сили, які формують світ сьогодні – не достатньо. Так, російський президент довів, що він вправний тактик. І, якщо відкинути фантазії президента Дональда Трампа, він запеклий ворог американської сили і європейської єдності. Але попри це, Росія лишається втіленням відсталості і корумпованості.
Про це пише сьогодні Wall Street Journal. Її ВВП менший навіть за 10% того, що мають США чи Євросоюз. Через скорочення населення і несприятливу геополітичну ситуацію сучасна РФ лишається лише тінню свого комуністичного попередника СРСР. А ще варто додати наслідки від путінських військових авантюр, ядерних погроз, кампаній поширення дезінформації, фінансування популістських партій. Все це підриває його авторитарний приклад. Росія досі не здатна перекреслити демократичну революцію після 1990 року, перевершити НАТО у військовому вимірі чи добитися розпаду Євросоюзу.
Читайте такожWashington Post: відносини між США і Росією були приречені на провал
Захід переживає кризу через європейську слабкість, а не російську силу. Деякі труднощі, з якими має справу континент, очевидні. Франція помилково вирішила, що євро буде стримувати об’єднану Німеччину після Холодної війни. Насправді ж єдина валюта лише пішла на користь стрімкому економічному зростанню ФРН, але вбила клин між країнами-боржниками на півдні і їхніми кредиторами на півночі. Міграційну політику Європи видання називає гуманітарною і політичною катастрофою. А лінивий підхід Берліна до безпеки на континенті зробив з найбільш важливої сили в Європі геополітичного карлика, не здатного нічого зробити, поки інші формують світ. Тим часом, громіздка урядова машинерія ЄС рухається надзвичайно повільно, лишаючи простір для діяльності автократів, таких як Володимир Путін і Раджеп Таїп Ердоган. Слабкість Європи заохочує авторитарні претензії на сіру зону.
Видання називає ще одну проблему європейської політики, яку ще не всі помітили: провал в інтеграції країн Центральної і Східної Європи в західне заможне і інституційне життя. ТОП-10 країн світу з найшвидшим скороченням населення складається зі східноєвропейських країн. Серед них Болгарія, Хорватія, Угорщина, Латвія, Литва, Молдова, Польща, Румунія, Сербія і Україна. Всі вони втратять 15% свого населення до 2050 року.
Читайте такожДо 2050 року в містах житиме 68% населення світу - ООН
Для підприємливих і мобільних людей ситуація не така вже й погана. 3-5 мільйонів румунів живуть і працюють в інших країнах ЄС, користуючись можливостями, яких немає в рідній Румунії. А от тих, хто не може чи не хоче переїжджати, чекає лише важке життя. Видання зауважує, що майже через 30 років після падіння комунізму чверть румунів живуть на менш ніж 5,5 доларів на день, менше половини громадян країни мають доступ до інтернету і лише 52% мають комп’ютер. Рівень життя у Румунії і Болгарії нижчий, ніж в Туреччині. В інших східноєвропейських країнах ситуація краща. Але прірва між заможними країнами Європи, такими як Німеччина, і посткомуністичними країнами на кшталт Польщі лишається великою. Поляки отримують втричі менші зарплати, ніж німці. А у польських селах досі панує бідність. Становище України, Вірменії, Білорусі і Грузії ще гірше. Корупція на підйомі, а слабкі інститути не можуть її зупинити.
Самовдоволення, з яким багато хто в Європі міркував про настання постісторичного раю в Європі, розвіялося. Більш чітка і похмуріша картинка вийшла на передній план. Центральну і Східну Європу не вдалося легко і безболісно інтегрувати із Заходом. І якщо виборці в цих країнах остаточно втратять віру в те, що західні ідеали і інститути можуть покращити їхнє життя, політичний розрив між Сходом і Заходом буде поглиблюватися. А коли ЄС роздирають внутрішні розколи, він не дуже здатен ефективно відповідати на поведінку Росії.
Слабкість Європи дала Путіну можливості просувати російський вплив через підтримку популістів по всьому ЄС і поглиблюючи відносини з лідерами, такими як Віктор Орбан в Угорщині. Однак, навіть у еру Трампа, Москва надто слабка, надто бідна, надто відстала і надто далека, щоб змінити європейську політику. Часи, коли російські правителі на кшталт Катерини ІІ чи Олександра І могли змінювати хід подій на континенті, давно минули. Падіння СРСР і об’єднання Німеччини підкреслили, що найважливіші відносини у трансатлантичному світі – це відносини між Вашингтоном і Берліном.
Читайте такожThe Guardian: Україну тривожать газові зв’язки Німеччини з Росією більше, ніж Трампа
Президент Трамп має рацію, коли вказує на необхідність переглянути трансатлантичні відносини. Він має рацію в тому, що Німеччина просить забагато і пропонує надто малий внесок у відносини, щоб вони були істотними. Він має рацію, коли говорить, що Євросоюз загнав себе в політичну кризу і що його помилки зробили Путіна сильнішим. Але якщо американський президент думає, що путінська Росія може стати ключовою країною в новій американській стратегії у сфері безпеки, він переоцінює російські можливості, не правильно розуміє цілі Путіна і недооцінює важливість трансатлантичного альянсу. Москва – це побічне шоу. Для захисту американського процвітання і безпеки Трампу потрібно перш за все домовитися з Берліном.
