Оксана Нежальська прийшла до тями через п’ять днів після того, як впала в кому. Шокована, вона відчула, як її тіло пульсує від болю. В кімнаті було спекотно. Лікар нахилився над нею і сказав, що вона постраждала від вибуху міни.
Нежальська відвела погляд від лікаря і оглянула своє пошматоване шрапнеллю тіло. Лише тоді вона помітила, що правої ноги немає. Через чотири місяці жінка втратила і ліву ногу теж, пише Politico.
Читайте такожУ Дніпрі на зупинці транспорту виявили протитанкові міни (фото)
Після початку війни на Сході України в 2014 році величезна кількість мін і нерозірваних боєприпасів, якими усіяні периферійні території, вбили понад 600 людей. Щонайменше тисяча жителів отримали дуже серйозні поранення, як Нежальська. Ніхто не може точно сказати про масштаби мінування. Але в українському Міністерстві оборони кажуть, що йдеться про приблизно 16 тисяч квадратних кілометрів, засіяних мінами, розтяжками і вибуховими пастками. Деякі експерти кажуть, що ця цифра перебільшена. Але всі погоджуються, що проблема довгострокова.
«Немає сумніву, що Україна сьогодні одна з найбільш замінованих країн у світі», - сказав голова програми з розмінування на Донбасі HALO Trust Юрій Шахраманян.
Якби навіть війна закінчилася завтра, на знешкодження усіх снарядів і мін знадобилися б десятиліття. Не зважаючи на регулярні вибухи, зусилля з розмінування не просунулися сильно вперед, оскільки бойові дії тривають. Згідно з інформацією ЮНІСЕФ, щодня одна дитина гине або зазнає поранень по обидва боки від лінії розмежування. Головним винуватцем цього стали наземні міни і снаряди, які не вибухнули. Саме вони стали причиною загибелі понад 100 дітей, лишивши ще більше з каліцтвами на все життя.
«Вздовж лінії розмежування тисячі нерозірваних снарядів, видимих і невидимих. Сторони не просто не розміновують території, вони насправді закладають ще більше мін», - сказав заступник голови моніторингової місії ОБСЄ Александер Хуг.
Читайте такожУкраїна готує угоду з НАТО про трастовий фонд зі знешкодження вибухівки - Міноборони
Гуманітарні групи, які займаються ліквідацією загрози, рідко отримують доступ до територій, де загроза найбільша – до 280-мильної буферної зони між сторонами. Коли ж їм дозволяють ступити на мінне поле, цивільні чоловіки і жінки одягають бронежилети і захисні маски, перш ніж почати повільно просуватися через небезпечні території. Небезпека змушує їх рухатися дуже повільно, ретельно видаляючи бур’яни і скануючи територію металошукачами. Весь час вони обережно вишукують розтяжки, до яких можуть бути причеплені різні вибухові пристрої: від протитанкових мін ТМ-62 до осколкових ОЗМ-72.
Дві головні цивільні групи: HALO Trust and the Danish Demining Group, - за багато місяців інтенсивної роботи розмінували лише 3 квадратні кілометри на Сході України. В HALO Trust кажуть, що з 1200 точок в регіоні кожна п’ята вважається потенційним мінним полем чи небезпечною територією.
Державні групи з розмінування використовують застаріле обладнання. Їх часто критикують за неретельну роботу. Відсутність центральної урядової бази даних замінованих районів серйозно гальмує процес. Скорочення інтересу до війни в Україні з боку світу теж дає свій ефект, адже фінансування для груп з розмінування скорочується. Приміром, гроші від Єврокомісії зменшилися на три чверті. США скоротили своє фінансування боротьби з мінами на дві третини, а Велика Британія – на чверть. В результаті, менше 4% потенційно замінованих районів були розчищені, згідно з даними аналітичного центру «Фонд Гайнріха Белля».
