Росія навряд чи нападе на Білорусь, але причини у неї для цього є / фото УНІАН

Чи окупує Росія сусідню Білорусь? Цього року про таку загрозу, зокрема, застерігали колишній Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен і американський публіцист Енн Епплбаум. Щоправда, такий сценарій суперечить ідеї про те, що Мінськ лишається найближчим союзником Москва. То звідки взялися такі страхи?

Впродовж останніх чотирьох місяців Кремль просував тісніші зв’язки всередині так званої Союзної держави, в яку входять Росія і Білорусь. Ці країни ще в 1997 році підписали відповідну угоду про тісну інтеграцію між ними, однак, реальних результатів у цьому напрямку було не багато. Деякі російські еліти говорять про те, що створення функціональної Союзної держави дозволить Володимиру Путіну лишитися при владі після завершення його вже четвертого президентського терміну у 2024 році. Він міг би стати першим лідером нової країни, пише Washington Post.

Але наскільки реалістичний такий сценарій? Якщо придивитися детальніше, то шанси на те, що Путін скоро буде керувати ще й Білоруссю, дуже невеликі. І хоч білоруський президент Олександр Лукашенко публічно заявляє, що його країна готова до тіснішої інтеграції з РФ, довгострокові тенденції вказують на те, що Білорусь насправді поступово дистанціюється від сусіда.

Відео дня

Читайте такожBloomberg: Путін обирає між ліквідацією Білорусі й сценарієм Назарбаєва

Білоруська влада залежить від альянсу з Росією. Економіка гостро потребує російських енергетичних субсидій і знижок на нафту і газ, які дозволили Мінську заощадити за останні два роки 100 мільярдів доларів. Крім того, половина білоруських товарів експортується в Росію. Разом з тим, Лукашенко вибудував лояльну й ефективну бюрократичну систему, яка просуває власну зовнішню політику, а не мовчки підкоряється Кремлю. Приміром, у 2008 році Білорусь не підтримала російське вторгнення в Грузію. Вона також наголошує на своєму нейтралітеті у війні Росії проти України.

Навіть білоруська участь у російських інтеграційних проектах на кшталт Союзної держави і Євразійського Союзу насправді більш риторична, ніж практична. Ці проекти не зайшли далеко. Їхні країни-учасниці намагаються скоротити свої зобов’язання. Єдина перевага, яку вони отримують від членства, полягає в публічних виступах і в тому, що Росія до них добре ставиться.

Читайте такожЛукашенко поставив Путіну умову щодо об'єднання з Росією

Однак, впродовж правління Путіна, Білорусь і Росія постійно вступали в суперечки. В результаті цього Москва все більше невдоволена Лукашенком, відчуваючи, що він не дуже лояльний і не готовий підтримувати російську зовнішню політику. Це відбивається на економічних суперечках між російською і білоруською сторонами. Приміром, Москва змінює свою регуляцію в нафтовій промисловості й може змусити свого найближчого союзника купувати нафту за глобальними цінами. Білоруський бюджет цього не втримає. Через такі зміни Мінськ може втратити близько 10 мільярдів доларів за наступні п’ять років.

Але це ще не все. Білорусь і Росія за кілька останніх років пережили торговельні війни через цукор, нафту, молоко, авіасполучення, контроль на кордонах і багато інших проблем. Зазвичай вони сваряться через ціну на енергоносії чи доступ білоруських товарів на російський ринок. На початку 2000-х Кремль навіть два рази перекривав поставки газу сусіду, коли Мінськ відмовився платити надто високу для нього ціну. Лукашенко тоді назвав російську поведінку «тероризмом», тому що через неї «ціла країна лишилася без газу при 20 градусах морозу».

Втім, публічні конфлікти можна вважати своєрідним способом Мінська і Москви вести переговори. За два десятиліття Білорусь жодного разу не проявляла бажання вийти зі сфери впливу Росії.

Читайте також"Це погано для України": експерт пояснив, навіщо Путін поглинає Білорусь

Разом з тим, вона має велике значення для Москви. Однак, в останньої закінчуються ресурси, якими б вона могла підтримувати правління Лукашенка. Коли білоруський президент прийшов до влади в 1994 році, постійний потік російських субсидій на енергоносії дозволив економіці його країни дуже швидко рости. В певні роки ці субсидії становили майже 20% ВВП Білорусі. Але ця частка почала скорочуватися. Станом на 2018 рік показник складає лише 8% від ВВП.

Частково причина в тому, що Росія почала втрачати інтерес до Білорусі. Приміром, на білоруській території розміщені дві російські військові бази, які втратили критичне значення для Москви. Оскільки військові технології пішли вперед, а у російської армії розмістила свої потужні радари в Калінінграді. Також Росії тепер не так потрібен білоруський транзит. Приміром, трубопровід «Північний потік», запущений у 2011 році, обходить білоруську територію. Кремль ще й не хоче давати знижки Білорусі, оскільки російська економіка переживає стагнацію на тлі падіння глобальних цін на енергоносії. Росія не хоче тепер фінансувати свого союзника в Мінську, підриваючи імідж Лукашенка як успішного президента.

Читайте такожNewsweek: Війна проти України й підтримка Венесуели можуть привести Росію до банкрутства

Однак, немає серйозних доказів того, що Росія готує атаку проти Білорусі. Чому ж цей сценарій так активно обговорюється в ЗМІ й серед політичних еліт? Тому що ця загроза переконлива для багатьох гравців, які використовують її для просування власних цілей.

Білоруські чиновники використовують загрозу російської окупації як тактику на переговорах з ЄС і США, щоб відтермінувати виконання їхніх вимог щодо прав людини. Західні політики говорять про російську загрозу, щоб підштовхнути Білорусь до побудови більш тісних відносин з країнами Заходу й уникнути окупації. Білоруські громадські групи використовують цей сценарій, щоб мотивувати уряд позбутися російського впливу через ЗМІ. Нарешті, Росія теж користується сценарієм окупації, щоб натиснути на Мінськ на переговорах про енергоносії.

Якщо Росія і наважиться колись атакувати Білорусь, це не обов’язково буде для неї перемогою. Більшість населення й еліти країни підтримують білоруську незалежність. А ціна такого нападу буде надзвичайно високою. Також важко уявити, що Путін стане президентом Союзної держави з реальною владою. За останні 25 років Лукашенко показав, що він не з тих політиків, які готові ділитися впливом.

Разом з тим, Білорусь з кожним роком все частіше діє незалежно. Чиновники Росії можуть вирішити, що краще взяти контроль над нею зараз, щоб не втратити ще одного союзника потім.