Володимир Зеленський / REUTERS

Якщо поразка Петра Порошенка на виборах в Україні й викликала у Москви тепле відчуття тріумфу, то святкування було досить стриманим. Власне, приниження, з яким зіштовхнувся Віктор Ющенко під час кампанії 2010 року, цього разу не було. Володимир Путін відмовився навіть привітати політичного новачка Володимира Зеленського з обранням. Хоча поширеним було враження, що новообраний президент України якраз буде більш лояльним до ідеї покращення відносин зі своїм агресивним північним сусідом.

Про це на сторінках American Interest пише колишній американський дипломат Кірк Беннетт, який має досвід роботи як в Україні, так і в Росії. Він звертає увагу на те, що Москва насправді «привітала» Зеленського подвійним ударом, оголосивши зупинку експорту російської нафти в Україну і початок видачі паспортів її громадянам на окупованій частині Донбасу.

Автор цікавиться, чого хотів добитися Кремль цими провокаціями. Путін влаштував їх, щоб випробувати нового президента України? Чи може Кремль намагається приховати свою таємну симпатію до нього під мантією стриманої риторики й ворожих дій? Путін спокійно грає у свої криваві ігри чи, навпаки, він панікує від можливих наслідків появи нової адміністрації в сусідній країні?

Відео дня

Читайте такожDer Spiegel: Оточення Трампа влаштує Зеленському важкий старт президентства

Російські ліберали кинулися аплодувати Україні за те, що вона спокійно і мирно усунула свого президента шляхом проведення вільних і чесних виборів. Але Кремль, вірогідно, не дуже стурбований поширенням «демократичної зарази». Зрештою, якісні вибори ще не гарантують чесність чи здібність до управління. І українці знають це краще, ніж будь-хто. Троє попередніх українських президентів законно перемогли на виборах, а потім були вигнані з ганьбою: двоє з них за невиконання передвиборчих обіцянок, а одного – за організацію правлячої мафії.

Цей вже майже регулярний демократичний цикл зміцнює популярний російський погляд на Україну як на символ хронічної неспроможності управляти власними справами. І нібито тому, ними повинен керувати «хтось інший». Незалежна Україна з її бідністю, нерівністю і корупцією використовується апологетами Кремля як доказ «шкідливості» західної демократії на теренах того, що вони називають «русским миром». Чому ж Москва тоді боїться президентства Зеленського? На думку автора, існує три фактори, які це пояснюють.

По-перше, хоч демократичні вибори й програш діючого президента в Україні не дуже вразили багатьох росіян, в очах Путіна вони мають зловісний вигляд для його моделі управління і політики на пострадянському просторі.

Читайте такожAtlantic Council: У Заходу є 10 напрямків для роботи з Україною після виборів

Порошенко добивався переобрання, опираючись на значні досягнення під час його першого терміну. Власне, він сприяв консолідації української ідентичності, зупинив російські посягання на суверенітет і територіальну цілісність України, збільшив військові можливості армії й добився незалежності для Православної церкви України. Разом з тим, він заслужив покарання на виборчих дільницях, оскільки нічого не зробив з хронічною несправедливістю в країні, не ліквідував вплив олігархів і не приборкав корупцію.

Втім, у Зеленського зараз є можливість втілити правильні, але не виконані обіцянки, які були зроблені під час Помаранчевої революції у 2004 році й Революції Гідності через 10 років після того. Росіяни будуть вражені, якщо Київ зможе скоротити вплив олігархів, позбутися хабарництва і бюрократії, які отруюють щоденне життя, скоротити нерівність у доходах і створити умови для широкого економічного зростання. Якщо свобода в Україні буде асоціюватися у росіян не з анархією і безкарністю, а з втіленням справедливості й достатку, наслідки для Росії можуть бути надзвичайними. Врешті, це може похитнути режим.

Зважаючи на масштаби корупції й несправедливості в Україні, Зеленському потрібно буде докласти навіть невеликих зусиль, щоб показати певні покращення. І його оголошення про розпуск Верховної Ради для проведення дострокових виборів може вказувати на серйозні наміри взяти корупційного бика за роги.

Читайте такожAmerican Interest: Корупція – це новий комунізм

Український успіх не лише виставить модель управління Путіна у негативному світлі. Серйозні українські реформи також підірвуть російські спроби максимально ізолювати Київ від Європи. Різні російські й деякі західні аналітики пояснювали вторгнення Росії в Крим і на Донбас бажанням Кремля не допустити вступ України в НАТО і ЄС. Звісно, в короткостроковій перспективі станом на 2014 рік в Києва не було ніяких шансів приєднатися до західного оборонного блоку. Та й головою перешкодою для української євроатлантичної інтеграції лишається не російська війська агресія, а українські й нереформовані отруєні олігархами юридична, соціальна й економічна сфери.

На даний момент важко уявити, що будь-яка країна ратифікує вступ України в НАТО чи Євросоюз. Але якщо Зеленський проведе реформи, в України з’явиться реальна перспектива вступити в євроатлантичні організації. Більше того, серйозне зближення України й Заходу на основі фундаментальних реформ, яке закладе основі для вступу в ЄС і НАТО, не просто підірве посягання Росії на право вирішувати долю українських європейських мрій, а й знецінить можливість використовувати окуповану частину Донбасу в якості інструменту політичного впливу на Київ.

Читайте такожWall Street Journal: Росія намагається посварити Україну з країнами ЄС за допомогою диверсій

По-друге, не залежно від успіху українських реформ в часи Зеленського, перемога російськомовного кандидата в президенти стане розчаруванням для Москви, яке змінить тон, але не загальну траєкторію виходу України з російської сфери впливу. Зеленський не відмовляється від спадщини свого попередника у вимірі консолідації української національної ідентичності. І в нього немає ніяких внутрішньополітичних причин це робити. Він може зменшити націоналістичну риторику і зменшити масштаби лінгвістичної українізації. Але він не буде розвертати досягнення у поширенні української мови в Україні. Попри очікування покращення у російсько-українських економічних відносинах, ніщо не вказує на їх втілення. Навпаки, перекриття поставок російської нафти на український ринок свідчить про протилежне.

Що стосується війни на Донбасі, то Зеленський успадкував той же набір можливих сценаріїв, з яким доводилося мати справу Порошенку. Він може або визнати незалежність окупованих районів Донецької й Луганської областей, або погодитися на їх реінтеграцію на умовах Росії, віддавши Москві право вето в політиці всієї України, або продовжити стримування і маневрування позицій, як це було з 2015 року. Інші сценарії передбачають, що Росія покине своїх маріонеток на Донбасі або ж українська армія силою відвоює втрачені райони. Такий розвиток подій маловірогідний.

Читайте такожThe Guardian: Путін вже почав випробовувати нового президента України

Тому, швидше за все, нова влада в Києві продовжить зміцнювати свою армію, посилювати військову співпрацю із Заходом і підтримувати статус-кво на лінії розмежування. Возитися зі змінами формату переговорів не буде мати ніякого ефекту.

В підсумку, в роки президентства Зеленського можна очікувати певного пом’якшення українсько-російської напруги без критичної зміни в позиціях. Щось подібне сталося в Грузії після 2012 року. Це можна назвати «співіснуванням без реальної нормалізації». Тож не дивно, що Кремль влаштував Зеленському такий «холодний прийом». Втім, новоспечений політик може ще посміятися останнім.