"Trump Always Chickens Out" (TACO) є вкрай влучною та все більш популярною оцінкою того хаосу, який вчиняє американський лідер Дональд Трамп у світі. Передусім це у зовнішній політиці, але не тільки. Його схильність до покерних метафор та буквальне втілення карткових стратегій у реальному житті вже давно є символом епохи.
А що це за "стратегії" такі хитровидумані? Там все просто насправді – "піднімати ставки", "йти ва-банк", але також і – "пасувати", "блефувати" тощо. TACO це саме "спасувати після блефу". Тому українською найвірніший переклад це - "Трамп завжди пасує".
На практиці це максимальні погрози, агресія, провокації, але, коли настає момент "відкрити карти" (тобто перейти до реалізації своїх погроз та до підвищення ескалації), Трамп ці карти просто "скидає" й відступає, починаючи нову "партію". При цьому розповідаючи, що він "переміг", "досяг цілей" тощо.
Те, що Трамп вже 6 разів оголошував банкротство, але після кожного ставав лише багатшим, показує, що у бізнесі цей підхід працює. Принаймні у нього – зафіксував збитки, відбалакався якось від боргів, і починаєш нову "гру". Але політика дещо складніша, бо тут є фактор ідеології та самозбереження. Адже гра ця не лише про гроші, але й про життя людей, які "програвати" свої "ставки" та життя не дуже бажають.
Ось така формула TACO – потужно ескалювати, нагнітати, шантажувати, але у підсумку відступити, заявивши про перемогу, насправді, є досить популярною у історії людства. Власне, перша задокументована в історії битва – Битва при Кадеші – це було саме TACO.
Тоді, більше трьох тисяч років тому, давні єгиптяни дуже хотіли завоювати Сирію, яку вже захопили хетти. І зійшлися вони біля містечка Кадеш у битві. Вона йшла з перемінним успіхом, хетти зазнали значних втрат, але Сирію за собою втримали. Єгиптяни оголосили "перемогу" та поїхали собі назад. Хетти теж оголосили "перемогу".
Саме на кам’яних стелах з державною пропагандою, де обидва царі оголошували свою перемогу, ця битва й була "задокументована". Але для єгиптян це було TACO, бо своїх цілей вони не досягли, а їх експансія була зупинена.
Можна згадати й греко-перські війни, які відбулися на тисячу років пізніше Кадешу. Тим паче, що мова про іранців – подвійна актуальність. Тоді грецькі поліси спільними зусиллями перемогли спочатку "царя царів" Дарія, а потім Ксеркса, зупинивши експансію давніх іранців. Це вже було перське TACO.
Після цього настав хиткий мир, і перси почали давати зброю та гроші то одним, то іншим грецьким полісам у їх міжусобицях. У підсумку вони підкорили значну частину Еллади – не зброєю, так грошима, створивши цілу низку маріонеткових режимів.
Цікаво, що до цієї історії дотична й Україна – точніше скіфи, які тут тоді мешкали. Бо Дарій і їх намагався підкорити, всіляко погрожував, але зробив TACO. Бо скіфи просто всім народом відкочовували від піших військ Дарія, аж доки у персів не закінчилася провізія і вони не перехворіли у голих холодних степах. Тема з TACO зійшла нанівець у часи римлян, які свої погрози зазвичай виконували (хоча й у них були TACO у Британії та Парфії – це теж сучасний Іран).
А ось Середньовіччя це взагалі була епоха "понтів" та TACO. Великих битв було мало, а сутички між, скоріше, бандами, ніж повноцінними військами "лицарів" часто завершувалися після демонстрації сили відкупом агресору. У епоху Відродження це почало змінюватися зі збільшенням армій, але лише у тому сенсі, що TACO стало повноцінним ринком. Нащо воювати, якщо можна платити? Трамп би схвалив.
І не лише у епоху Відродження "відступ за відкуп" був нормою. Коли у наступну епоху Богдан Хмельницький, наприклад, оточив Львів з польським гарнізоном у 1648 році, то потім зняв осаду в обмін на гроші. Щоправда, через 7 років знов взяв місто в облогу, але зрада татар, які перейшли на польський бік, змусила його відступити від міста. Закінчилося це все угодою з Московією. А всі очікували тоді, що він піде на Варшаву…
У більш пізню епоху найбільш показовим та просто хрестоматійним прикладом TACO стала кампанія Наполеона зі спробою захоплення згаданого, але вже давно не Давнього, Єгипту. Це була абсолютно нищівна поразка з втратою практично всього війська у "перському стилі" (від хвороб та голоду, а не від ворога), але… коли Наполеон повернувся до Парижу, то оголосив про тріумф та перемогу. І йому повірили.
Згодом навіть імператором зробили. Ненадовго. Бо наступне TACO він зробив у Московії, куди поліз у зимову війну без зимового спорядження, стабільного постачання, але з купою погроз. Проте на цей раз йому вже ніхто не повірив про "перемогу".
Вже у більш притомні часи ХХ сторіччя TACO стало відносною рідкістю, бо відхід Заходу від монархічного авторитаризму на користь національних держав та до радикальних ідеологій (лівих, правих), зменшили масштаби саме персональних "понтів" лідерів, вимоги відкупу перестали бути нормою, а метою війн все частіше було право саме на існування нації, а не гроші, васалітет чи станові вольності.
Це набувало обертів ще з часів того самого Хмельницького, коли почали формуватися нації (зокрема й українська), але саме на початку ХХ сторіччя ця концепція остаточно перемогла "понти" у Першій та Другій світових війнах. Щоправда TACO повернулися у період Холодної війни – у епоху розквіту авторитаризму. Просто вже не монархічного (спадкового, станового), а партійно-ідеологічного.
Диктатори різного розмаху та масштабу постійно комусь погрожували, чубилися між собою, а потім ганьбилися - або після перших пострілів, або навіть ще до пострілів. Але були й "великі TACO", "полігоном" для яких був переважно все той же Близький Схід.
Арабські країни не раз намагалися знищити Ізраїль, але їм це не вдавалося. Навпаки, після кожного етапу погроз/нападу/TACO арабські країни втрачали власну територію на користь ізраїльтян.
Але й Ізраїль мав власні TACO – наприклад, у війні в Лівані, куди ізраїльські війська увійшли у 1978 році, але вимушені були вийти звідти у 2000 році, оголосивши про "досягнення цілей". І ось вони знов воюють у Лівані, знов намагаючись побороти все ту ж Хезболлу.
Втім, чи не найбільшим "TACOробом" у новітній історії був Саддам Хусейн, який відзначився як погрозами щодо все того ж Ізраїлю (але ще до перших пострілів здав назад), так і ганебно проваленими війнами проти Кувейту та вже згаданого Ірану. Так, TACO проти Ірану в нього затягнулося аж на 8 довгих років, але це все одно було TACO, бо він не досяг цілей, поніс лише втрати, а цю поразку оголосив "перемогою".
Іранці ж тоді встояли, попри втрати та майже знищену економіку. Як встояли і зараз – вже проти США. Причому двічі – нинішня війна Трампа мала свій "аперитив" у вигляді минулорічної 12-денної війни, коли США так само оголосили про "перемогу", але, фактично, відступили, не досягнувши цілей. Бо дуже важко подолати режим, який базується не на грошах як на базовій цінності, а на ідеології.
Тим паче на ідеології радикальній, заснованій на концепції самопожертви. Всі радикали більше бояться миру, ніж війни, бо нездатні до творення та налагодження добробуту, а ось війна, тиск, опір "не цінуючи життя" - це їхня стихія. Вони самі постійно роблять провокації, щоб їм хтось погрожував чи навіть атакував. Бо лише у стрес режим виживає.
Так само "виживав" і радянський режим 70 років – доки остаточно не занедбав економіку, а всі погрози "злою НАТОю" на тлі розрядки зі США остаточно не девальвувалися у очах населення. Нащо терпіти диктатора, який розповідає про загрози та "затягнуті паски", якщо можна навпаки "пояси" розпустити та жити собі нормально, "як на Заході"? "Холодильник" переміг тоді "телевізори".
Та й класичних TACO у СРСР вистачало – навіть "День Червоної армії" 23 лютого був типу "символом перемоги над німцями у Нарві та Пскові" 1918 року, як казала тодішня пропаганда, але у цей день "червоні" навпаки зазнали поразки від німців. Просто "Правда" була не найправдивішою газетою…
Але самі написали, самі повірили – і приурочили до цього "свято", яке досі святкують. І навіть під цю дату готували напад на Україну. Можна ще згадати TACO у війні з фінами, TACO у Афганістані, TACO у конфліктах з КНР тощо.
Взагалі, історія війн СРСР та Російської Імперії у Європі це практично завжди історія TACO. Саме тому перемоги, як над шведами чи тим же Наполеоном, так цінуються російською історіографією - бо це виключення, а не норма. На відміну від Азії, де їм вдавалося набагато більше з європейськими технологіями.
До речі, ще з часів протестів на Болотній площі путінський Кремль виживає за цим форматом і зараз. Бо без зовнішніх та внутрішніх загроз було б складно пояснити населенню "закручування гайок", одночасно з погіршенням економічного стану. РФ теж мала свої TACO – причому двічі в Україні.
Попри те, що після атаки "під чужим прапором" у 2014-15 роках росіяни контрольовану територію розширили, а Крим навіть анексували (що ніхто притомний у світі й зараз не визнає), піти далі Путін побоявся. Бо як на той час втрати "бойових бурятів" на Донбасі в нього були значні, а головне – армія виявилася не готовою до повноцінних бойових дій.
А вже під час "повномасштабки" Путін зробив своє TACO під Києвом, який пропагандисти навіть встигли назвати "оточеним", але росіяни змушені були звідти піти, оголосивши про "досягнення цілей". У що всі, звісно, "повірили". Це було класичне TACO – з понтами та відступом, через нездатність посилити тиск.
Чи відбудеться TACO за підсумками всієї кампанії РФ проти України - покаже час. І тут можна сказати: "Ага, в українців теж було TACO – на Курщині!". Але тут трохи інший контекст, бо метою ЗСУ ніколи не був контроль над Курщиною. Це був відволікаючий маневр, який спрацював не так, як було заплановано, але план росіян щодо масштабного вторгнення на Харківщину та Сумщину він тоді поламав – головна мета була досягнута, хоча й занадто великою ціною. А ось невдалий контрнаступ на Півдні дуже схожий на TACO.
Згаданий вище комуністичний Китай, який вже понад сторіччя не перемагав у війнах, теж мав своє "потужне" TACO – у В’єтнамі. Під час "першої соціалістичної" війни, куди у 1970-ті він вліз, поніс втрати, а потім вийшов, оголосивши про "досягнення цілей спецоперації". А фраза про "останнє китайське попередження" взагалі стало мемом без строку давності.
Ну, і варто завершити тим, з чого починали – зі Штатів, які цей термін TACO "винайшли" та вже закарбували в історії людства. У тому ж В’єтнамі вони здобули у бою лише TACO та купу втрат. У Афганістані теж. З Іраком складніше, бо головна мета, все ж, була досягнута – режим Хусейна було повалено. США отримували більше втрат, ніж переваг у цих воєнних кампаніях.
Стосовно конкретно Трампа, то тут просто "ріг достатку" щодо блефу, погроз та, звісно, TACO. Взяти хоча б торгову війну з усім світом, яку Штати програли самим собі (власному суду), або спробу анексії Гренландії, яка вже двічі завершилася "пшиком" (але Трамп знов цю нещасну Гренландію "тягає", як погрозу НАТО). Або той же Іран, який теж двічі встояв і, схоже, буде ще тричі. Бо попри "перемир’я", сторони продовжують стягувати війська у регіон.
Головна проблема TACO всіх часів та виконавців – недосягнення розгрому жодною зі сторін. Тому конфлікт завжди потім продовжується, доки один з учасників не сходить з дистанції (через зміну влади найчастіше), але не завжди "гра" продовжується військовим шляхом. Ті ж китайці не перемогли у жодній війні, але грошима та індустрією поставили в залежність і той же В’єтнам, і вже чи не весь світ.
Війна, як казав військовий теоретик фон Клаузевіц, це "продовження політики іншими засобами". Особливість же саме TACO Трампа - у тому, що, попри військові тактичні здобутки, він несе втрати в усіх інших галузях. Через що Штаті втрачають авторитет, на якому тримається вся їхня велич. Але це демократія, а не диктатура, тому "обнуляється" цей "зрадометр" шляхом виборів, а не переворотів чи революцій.
Як саме американський виборець оцінить всі ці TACO - дізнаємося вже восени.
