Одним з результатів саміту НАТО в Гаазі стало визнання Російської Федерації "довгостроковою загрозою для євроатлантичної безпеки". До прийняття історичної резолюції з таким формулюванням прем’єр-міністр Естонії Крістен Міхал зазначив, що доки російський диктатор Володимир Путін не змінить своїх цілей, РФ буде загрозою для НАТО та ЄС.
Цікаво, що ще на початку червня видання The Economist назвало найбільш вразливу країну Північноатлантичного альянсу, по якій Росія може вдарити після України, – Естонію. Мовляв, вона є найменшою з трьох балтійських країн, близько 200 років перебувала під контролем Російської Імперії та потім СРСР, має менше 300 км у своєму найширшому місці від кордону з РФ до Балтійського моря, повністю позбавлена "будь-якої стратегічної глибини" та має суцільно рівнинний ландшафт, що сприятиме інтервенції. А до того, навесні, офіційна представниця Міністерства закордонних справ Росії Марія Захарова "нагадала" Естонії, що та має "подивитися на Україну і зробити висновок".
Врешті, на полях саміту НАТО в Гаазі президент США Дональд Трамп припустив, що територіальні амбіції російського диктатора Володимира Путіна – більші за окупацію українських територій.
Але потрібно розуміти, що очільник Білого дому сказав це не з огляду на відповідні дані американської розвідки (ми вже неодноразово могли переконатися, що Трамп не керується даними розвідки), а у канві усіх ключових дискусій, які тривали на саміті, зокрема про збільшення оборонних бюджетів країн-учасниць Альянсу.
Тобто, якщо намагатись знайти в цій фразі якусь новизну чи сенсацію, то робити цього не варто. Крім того, маємо розуміти, що у разі, якщо завтра Трампу поставлять уточнююче питання в цьому контексті, не можна виключати, що він відповість: "Хіба я таке казав?". Тому я б на цю ремарку американського президента взагалі не звертав би уваги.
По результатах саміту НАТО важливо те, що країни-члени погодились інвестувати 5% ВВП на основні оборонні потреби, а також на витрати, пов’язані з обороною та безпекою. За одним, можливо, винятком (там є певні нюанси стосовно Іспанії). І усе це – до 2035 року, тобто, на десять років.
З одного боку – це великий проміжок часу, тож такі зобов’язання теперішньому політичному істеблішменту легко брати, адже навряд хтось із сьогоднішніх політиків-лідерів держав Альянсу залишатиметься при владі стільки років.
З іншого боку, сам по собі цей відсоток на оборону має ще назву "військовий тягар", або ж "оборонний тягар".
Тобто, це кошти, які забираються з інших статей бюджетів, зокрема соціальних, таких як освіта, охорона здоров’я і так далі. Отже, таке рішення – політично чутливе для будь-якої країни. Тож сама по собі політична вага такого зобов’язання, закріпленого в підсумковому комюніке за результатами саміту НАТО, дуже висока.
Що стосується інтересів України, то важливо, що в ці 5% входитиме й допомога нашій державі. Маємо розуміти, що навіть якщо у якоїсь країни-члена НАТО є вільні кошти, то різко збільшити ними оборонний бюджет неможливо. Тому умова – що у цей відсоток буде зараховуватись допомога, яка йде Україні, для деяких представників Північноатлантичного альянсу, скажімо так, цікавий і навіть вигідний варіант.
