Перепалку між президентом США Джо Байденом та очільником Кремля Володимиром Путіним можна розглядати у двох реаліях. Або ж це обмін жартами, або загострення протистояння між двома країнами. Якщо мова про перший сценарій, нам хвилюватись не варто. А ось у другому випадку розвиток подій обов’язково вдарить і по нас.
З перших днів президенства Джо Байден, як це личить усім очільникам держав, визначив чіткі пріоритети та фокус майбутньої роботи. І Росія в цьому фокусі була чи не першою країною, з президентом якої новопредставлений президент США провів телефонну розмову. Не будемо зараз дискутувати, чому такого телефонного дзвінка не було на Банкову, однак можна зазначити, що, мабуть, ще не час.
Відносини РФ та США зараз набувають колоритного значення
Відносини РФ та США зараз набувають колоритного значення. Один без одного не можуть. США зацікавлені в тому, щоб РФ не зближувалась з Китаєм і одночасно РФ є мостиком по переговорах з Іраном. Тому в цьому світлі перепалка між Байденом та Путіним може мати лише інформаційно-розважальний характер.
"Брязкання словами" - це теж зброя, особливо в час гібридної інформаційної війни, тому кожен з президентів грає на свою аудиторію. Для очільника Кремля – це найперше мобілізація свого електорату. Росіяни люблять смакувати антикапіталістичні стьоби та приколи. Байден же має ширшу аудиторію впливу і вона не прив’язана суто до американців, натомість це сигнал і союзникам. Це повторення риторики, яку Байден озвучував, коли ще був віце-президентом США.
Однак, якщо розглядати словесну перепалку з точки зору загроз, тоді ми говоримо про початок протистояння двох наддержав. Кремль все більше відчуває автономність та самостійність, особливо це видно в питанні запуску Північного потоку-2 (ПП-2) – тут позиція США є доволі незрозумілою та хиткою. Поки немає розуміння, коли і які санкції готові застосувати США, які б остаточно поховали багатомільярдний проект. А все пов’язано з тим, що з одного боку Байден бажає відновити довіру союзників, особливо у Німеччини, а з іншого - не загострювати внутрішньополітичного протистояння з республіканцями, які вимагають запровадити санкції й зупинити ПП-2.
"Брязкання словами" - це теж зброя, особливо в час гібридної інформаційної війни
Росіяни розуміють, що без них США буде складно говорити з Іраном про повернення до переговорів щодо зупинки ядерної програми Тегерану, яку успішно ліквідував Трамп. Окрім цього глобальним гравцем є й Китай. З ним Росія швидше знайде спільну мову, навіть з огляду на те, що це дві авторитарні країни, адже протистояння проти західнодемократичної цивілізації в їхньому геополітичному мисленні, має сенс.
В кінцевому і найгіршому випадку, "брязкання словами" може стати початком віддалення двох країн одна від одної, що негативно може позначитись й на Україні.
В разі реалізації саме цього сценарію, Україна повинна вимагати більшого. Не телефонного дзвінка як надцілі для заспокоєння власних страхів. А йти більш прагматичним шляхом – шукати більшої інтеграції в НАТО, робити швидші кроки в реформах, посилювати оборонну сферу… Бо ніщо так не зупиняє Путіна, як сильна армія противника.
Втім, не варто забувати, що за останній рік політичний розкол в Україні тільки поглибився. Протистояння двох таборів - прозахідного та проросійського - помітити може навіть той, хто політикою не цікавиться взагалі. Чітко сформовані ідеологічні електоральні бази Заходу і Сходу дають прозахідним і проросійським силам маневри для подальшого нарощування популярності. А грати вони будуть на тому, що влада або лягає під умовний "захід" або не може достатньо жорстко відповісти Путіну самостійно.
Путіну вигідно, коли ми поділені
Така ситуація вигідна Кремлю, тому що остаточна перемога над Україною є саме політичною, а не військовою. Іншими словами, Путіну вигідно, коли ми поділені.
На жаль, сьогодні обговорення проблем, а не їх розв’язання, є показником сучасного стану речей не тільки в Україні, але в глобальному світі. Відомий болгарський політолог Іван Крастев назвав це "демократією недовіри" - коли інституції відходять на другий план, їх місце займає менеджмент емоцій, з огляду на які країни й планують свою політику та будують або руйнують зв’язки з іншими країнами.
Тарас Семенюк, аналітик Kyivstratpro
