Після обговорень українцями прес-конференції президента України Володимира Зеленського з президентом США Дональдом Трампом складається враження, що ми досі не стали нацією й продовжуємо носити із собою прапор меншовартості. Але маємо демонструвати світові високу фаховість та кваліфікацію нашого війська, адже стандарти НАТО показали свою недієвість там, де ґрунт, ландшафт та всі чотири сезони, відбуваються майже одночасно (про деяку техніку допомоги, яка чекає на "слушну" погоду, розкаже кожен військовий). Замість того, щоб заглядати до рота тих, хто сидить у теплих хмарочосах і має сталі закони (які, до речі, не змінюються відповідно до темпу життя і викликів сьогодення), ми маємо показувати світові, що алгоритми МARCH у концепції ТССС зі своєю "золотою годиною" і білими рукавичками не діють.
Те, що сталось сьогодні у Білому домі - це не демонстрація відсутності дипломатії, а демонстрація нашого з вами положення "поза штатом", на жаль, майже обабіч дороги.
Ці "островітяни" друкують долари, підсадили увесь світ на нафтову голку, і, будуючи свою історію на загарбанні земель індіанців, досі вірять у могутність своєї наддержави. І наша реакція на їх дії щодо нас - наочна демонстрація того, наскільки частина суспільства не прокинулась, наскільки закриває очі на війну, наскільки просто живе своїм життям, відірваним від загального, політичного, військового, економічного і т.д.
З одного боку, зауваження Трампа при першому рукостисканні із Зеленським про його одяг дійсно виглядало дещо недоречним і, навіть, принизливим. Проте, невже за більше ніж три роки війни круті українські дизайнери, вироби яких визнають та купують відомі світові зірки, не змогли створити "а-ля" військовий костюм для президента України? До того ж, це був не перший натяк про недотримання дипломатичного етикету саме делегацією нашої країни.
З іншого боку, подальша перепалка президентів - це вже не про високу дипломатію, це, скоріш, про "хто кого". А це дуже поганий знак, зважаючи на нестабільність дій Трампа (останнім часом він перевершив сам себе). Звісно, психологічний стан, велика вага відповідальності, переживання за результати зустрічі, розуміння того, що Україна потребує допомоги - усе це дає дестабілізацію у поведінці. Це зрозуміло. Однак дипломатія - це про те, щоб ніхто не зміг здогадатися, що саме відчуваєш і думаєш у конкретну мить.
Втім, американське суспільство без особливої насолоди сприйняло перемогу Дональда Трампа, і одразу, при першій можливості, почало його топити, разом із прибічником Маском (не забуваємо, що США дуже чітко вміють створювати "поп-зірок" у кожній сфері своєї державності, аби підтримувати ідею чарівної "американської мрії"). До того ж, позиція "цар" - сьогодні це не позиція сильного. Світ швидкий, він змінюється щосекунди, комунікаційне плече коротке через велику кількість соцмереж, тому пластичність - це перевага.
Зверхня поведінка, перебивання співрозмовника – дали відчуття того, що Трамп досі не вийшов із передвиборчих дебатів.
Ба більше, популізм і дистанціювання від гостя (і не просто гостя, а президента країни, яка стримує тероризм) - виглядали слабо як для бізнесмена з досвідом. Про те саме свідчить позиція Трампа щодо запрошення у гості Путіна…
І наостанок. Хто б що сьогодні не писав, на який бік не ставав, кого б не засуджував чи підтримував, давайте не забувати: нам потрібно згуртуватись навколо нашого війська! Саме українське військо - це єдиний суттєвий важіль для майбутніх перемовин.
Коли ми це усвідомимо, повіримо самі у себе, тоді кожен наш президент не забуватиме, що ми - парламентсько-президентська країна. І жоден світовий лідер не буде поводитись, як свиня Орвеллівського "Скотного двору".
Анна Максимчук, лейтенант ЗСУ, автор YouTube каналу "Фактор Перемоги"
