Гамбіт або "підніжка" у шахах - це маневр, який має на меті отримати за жертву меншої фігури істотну позиційну перевагу, яка компенсує матеріальні втрати у гострій та складній боротьбі. Концепція гамбіту була запропонована шахістом Руї Лопесом ще 1561 року і є відображенням тогочасної італійської військової думки та науки, де домінували так звані "кондотьєри" - командири-найманці, які скликали наймані війська для захисту італійських міст.
Цікава інформація. Але як це пов’язано з протестами у Туреччині? На перший погляд – взагалі ніяк. Але якщо трошки "копнути" турецький та регіональний контекст, у якому ці протести відбуваються, то вийде, що це вкрай актуально. Адже турецький президент Ердоган йде на значні ризики та втрати не просто так, а заради чогось. Чого він домагається, і чому почав діяти саме зараз? І головне для нас - як все це може вплинути на українську партію у глобальній грі на виживання?
Протести у Туреччині почалися після арешту 19 березня Екрема Імамоглу - лідера опозиції та потенційного кандидата на президентських виборах від Республіканської народної партії (РНП). Днем раніше, 18 березня, в нього анулювали диплом - це блокує можливість зареєструватися в якості кандидата на виборах у майбутньому.
Нюанс полягає лише у тому, що наступні вибори у Туреччині заплановані на травень 2028 року. Що цілком укладається "передвиборчу" логіку президента Ердогана, який і перед минулими парламентськими виборами завчасно "розчищав" лави своїх політичних супротивників. І за такий строк, як, певно, сподіваються у Анкарі, все остаточно вляжеться та забудеться.
Слід додати, що всьому цьому передувала заява Реджепа Тайїпа Ердогана, що він розглядає можливість балотуватися на наступний президентський термін. "Я за, якщо ви за", - повідомив він ще у січні. А вже 2 березня стало відомо, що у Туреччині розглядається можливість дострокових виборів – начебто у 2027 році.
Теж нескоро, але це сигнал до старту передвиборчої кампанії, яку почала і влада, і опозиція. За повідомленнями ЗМІ, Імамоглу заарештували якраз за день до того, як опозиція мала оголосити його кандидатом у президенти. Причому арештований був не лише він, але й низка його прихильників та інших опозиціонерів. Це вже призвело до економічної кризи – курс ліри обвалився до антирекордів, фондові індекси "посипалися"…
Виникає питання – чи воно того вартувало? Адже масові протести та проблеми у фінансах навряд чи сталися б без цих арештів. Тобто турецька влада сама спровокувала кризу. Але далі стане зрозумілою суть цього "гамбіту" Ердогана – пожертвувати цим зараз, щоб отримати більше у майбутньому. Це напряму пов’язано вже з зовнішньою активністю Туреччини.
Заарештованих, за "традицією", пов’язали з курдськими терористами. З якими сам Ердоган, до речі, домовився у лютому про перемир’я, яке має перспективи призвести до саморозпуску Робітничої партії Курдистану (РПК). Скласти зброю 27 лютого закликав й курдський лідер Оджалан.
Це стало можливим, зокрема, й завдяки посередницькій активності прокурдської турецької партії DEM, яка діє легально й має представництво у парламенті країни. До цього представники цієї партії мали цілу низку контактів з сирійськими та іракськиими курдськими осередками, які мають автономію і які підтримували РПК. Безпосередньо заяву Оджалана теж озвучили представники DEM.
Тобто, коли сам Ердоган веде перемовини з курдами (особисто або через посередників) та починає процес перемир’я, у Туреччині відбуваються масові арешти опозиції під приводом співпраці з тими ж курдами. Важливо, що тут є прямий зв’язок – чим "тихіше" на фронтах боротьби з турецькими та іракськими курдами, тим більше уваги приділяється опозиції.
З сирійськими курдами Ердоган "порішав" ще раніше, коли у Сирії повалили режим Асада і встановилася протурецька влада Аш-Шараа. Після цього турки та сирійці витіснили курдів з турецького прикордоння.
Днями, до речі, Туреччина та вже нова Сирія домовилися про оборонну співпрацю та давно очікуване створення на території Сирії декількох турецьких військових баз. Причому раніше розглядався варіант, що росіяни підуть з Сирії, а на їхні бази зайдуть турки.
Чи так це буде – поки не зрозуміло, адже ідеї витіснення росіян з Сирії зараз опирається Ізраїль, який не хоче бачити турецькі війська біля зони свого контролю, але хоче зберегти вплив росіян. Бо, взагалі-то, зараз турки та ізраїльтяни у кроці від відкритого військового зіткнення на території Сирії. Це вже не боротьба з партизанами – це зовсім інша "ліга" для обох з них.
Обидві сторони не хочуть, щоб дійшло до дійсно великої війни, але й поступатися інтересами не готові. А де Ізраїль – там і Трамп з його "угодами". Арешти опозиціонерів у Туреччині почалися одночасно з перемовинами між Анкарою та Вашингтоном – формально по Газі, але фактично про зони впливу на Близькому Сході загалом. Якщо звернути увагу, то контакти між турками та американцями йдуть навіть частіше, ніж між тими ж американцями та українцями.
Плюс паралельно йдуть перемовини з Кремлем, який, на жаль, теж присутній в усіх близькосхідних "схемах" в якості посередника. І саме за рахунок українських поступок США хочуть вплинути на РФ, щоб Путін став підтримувати американські пропозиції. А де Трамп і росіяни, там і Європа з Україною з власними національними інтересами.
Ми вже писали, що не дарма перемовинами про перемир’я між Україною та РФ з боку США опікується Віткофф – спецпредставник Білого дому по Близькому Сходу. Де Близький Схід, а де Європа? Але це не топографічний кретинізм – все логічно, якщо подивитися картину в цілому. Для Трампа Україна та Близький Схід - це дві сторони однієї великої угоди, яка зачепить, зокрема, й Туреччину.
І турецькі опозиціонери стали однією зі "ставок" Ердогана у цій угоді. З одного боку, він зачищає собі тил перед можливою великою війною за Газу та Сирію (а якщо вона відбудеться, то дійсно може стати найбільший військовий конфлікт з 1980-х років у регіоні). Цьому сприяє те, що турецька опозиція традиційно орієнтувалася на американських демократів, а не республіканців (Трамп навряд чи буде сильно тиснути на Ердогана за утиски опозиції).
Європа теж зараз залежна від турецького ВПК, бо силами одних лише Франції та Німеччини ЄС швидко не переозброїти, а прямий військовий конфлікт з РФ європейці вже сприймають як невідворотній (питання лише у строках). Тому критикує Ердогана за утиски опозиції досить кволо. Британія взагалі висловилася у тому сенсі, що це внутрішні справи Туреччини, що дуже обурило опозиціонерів, які є офіційними партнерами правлячої Лейбористської партії Британії.
З іншого боку, таким чином Ердоган готує аргументи для угоди. Себто, "ми відпустимо опозиціонерів, а ви нам…". Що саме хоче отримати Ердоган не важко здогадатися – перспективу членства у ЄС. Але головне – доступ до європейських грошей, виділених на переозброєння Європи.
Європа ж, на яку Ердоган намагався спиратися на противагу США, виставила умову для того, щоб турецькі зброярі отримали доступ до бюджету переозброєння ЄС на 150 мільярдів євро – підписати угоду про оборону. Тобто, щоб Туреччина зупинила співпрацю з РФ та, можливо, зі США (оборонних угод поки що немає, тому не зрозуміло до кінця, які там будуть умови від Єврокомісії). У відповідь Туреччина також отримає змогу співпраці з усіма учасниками цієї ініціативи, а туркам вкрай потрібна авіація, у якій вони дуже відстають від того ж Ізраїлю.
І ось ці угоди, зокрема, будуть однією з тем саміту "Коаліції охочих", який прямо зараз проходить за участі української делегації у Франції. Туреччина настільки хоче отримати доступ до європейських оборонних ринків та бюджетів, що навіть розглядає можливість відправити своїх миротворців до України у разі мирної угоди з РФ.
До речі, такої ж угоди ЄС вимагає і від Великобританії, яка досі намагається всидіти на "двох стільцях" - між Європою та США. І ось переорієнтацію британців на європейський ВПК французи та німці, разом з ЄК, й вимагають.
Фактично цей оборонний фонд на 150 мільярдів євро стає "прообразом" європейського військового блоку. Але Туреччину поки що не приймають туди. Й все більше критикують через протести. Показово, що Ердоган пішов на поступки закликам європейців та саме перед самітом відпустив з-під арешту турецьких протестуючих (але лідерів опозиції залишив під вартою). Тобто обміняв їх волю на свою участь у саміті. А якби їх не заарештував, то нічого було б обмінювати.
Таким чином, уся ця ситуація була спровокована турецькою владою, щоб вирішити декілька завдань, користуючись сприятливою зовнішньою кон’юнктурою – "зачистити" собі простір під вибори, вибити в зовнішніх сил можливість вплинути на внутрішню ситуацію у Туреччині через опозицію, а також отримати більше "козирів" на перемовинах з європейцями та американцями.
Все це задля посилення перемовних позицій у двох "угодах" - зі США та іншими сторонами щодо розподілу сфер впливу на Близькому Сході, а також з ЄС - щодо заробітку турецьких зброярів та доступу до західних військових технологій в обхід санкцій США (які колись наклав на турків саме Трамп після купівлі ними російських комплексів ППО). До речі, зараз Трамп готовий ці обмеження зняти в обмін на поступки Ердогана по Газі та Сирії для Ізраїлю.
Але завершити слід іншим – ідеєю "Великого Турану", якою марить і над якою працює турецький лідер. У березні, наприклад, він запропонував визнати свято новруз єдиним для всіх тюрків в межах Організації тюркських держав. Наче дріб’язкова новина, але вона показує справжні пріоритети Анкари.
І європейські гроші, американські технології, сирійські ресурси та спокійний турецький "тил", перспектива гарантовано переобратися 2027 року – все це потрібно саме для створення "Турану" в форматі "турецького ЄС" під головуванням Ердогана.
Чи варта ця мета для Ердогана послаблення ліри, зниження фондових індексів та інших втрат, які зараз несе Туреччина? Питання риторичне. Тому й "гамбіт" - понести втрати зараз, щоб отримати переваги у майбутньому.
Натомість, розуміючи ці розклади та бажання, ми, Україна, можемо це використовувати на свою користь. Адже як туркам потрібні європейські бюджети на ВПК, нам потрібна турецька зброя та збереження заборони на вхід до Чорного моря російських кораблів. І те, що ми відігнали російський флот, розчистивши всю акваторію для флоту турецького, показує, що в нас теж є "козирі", цікаві і для турок, і для європейців.
Ми повинні не лише пасивно чекати на те, що там "порішають" американці, європейці, росіяни, але й самі пропонувати власні угоди, балансуючи на чужих інтересах, перевагах та вразливостях. І кращого "адвоката" для Туреччини у Європі, ніж Україна, Ердогану зараз знайти буде просто неможливо.
