Враження
Росія визнала незалежність Південної Осетії та Абхазії. Кинула виклик цивілізованому світу. Витерла ноги об власні міжнародні зобов’язання. В один момент перетворилася на глобальну загрозу.
Що рухало російськими керманичами, котрі приймали таке рішення? Пояснень наводиться багато, деякі з них дав і сам президент Російської Федерації Медведєв.
Але очевидним, як на мене, є одне пояснення: БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.
Світ поступово забуває про Другу світову війну, яка стала вододілом між мілітаризованим світоглядом першої половини ХХ століття та страхом війни, яким керувалися всі політики, котрі її пережили, в повоєнну епоху. Покоління людей, яке відповідально ставилося до війни і миру, відійшло.
Навіть у Микити Хрущова та Джона Кеннеді під час так званої Карибської кризи вистачило політичної мудрості (і страху), аби не розпочати Третю світову. Брежнєв, надаючи військову допомогу В’єтнаму, Афганістану та іншим країнам, що стали на так званий шлях соціалізму, намагався не виходити за межі локальних конфліктів. “Захисник” Малої землі все ж таки боявся воєнного зіткнення й уникав безвідповідальних – з точки зору загрози світової війни – кроків.
І ось зросло нове покоління політиків. Воно не знає, що таке війна, не цінує людських життів, не розуміє духу повоєнних міжнародних документів. Під керівництвом таких політиків Росія фашиствує, вимагає крові, жертв, насилля, а світова спільнота буквально розгублена...
Вона (спільнота) звикла до чого завгодно – до комуністичної ідеології, яка виправдовувала підтримку сумнівних режимів, до локальних етнічних конфліктів, до підривної діяльності спецслужб... Але світова спільнота не знає, що робити з безвідповідальністю... Коли безвідповідально шантажують газовою трубою, безвідповідально розв’язують війну, безвідповідально проголошують незалежність адміністративних утворень, безвідповідально погрожують світові...
Одне втішає, що ця безвідповідальність має поки що односторонній характер. І світ, гадаю, врешті-решт таки знайде спосіб остудити гарячі голови. Адже є достатньо економічних важелів, що здатні повернути обом російським президентам відчуття політичної відповідальності.
Оксана Охрімчук
