Розкриємо головну всеукраїнську газету донецьких. У незліченний раз паплюжать Шевченка. «Геній» беруть у лапки. Повідомляють, що радянська влада забороняла писати про його «безладне особисте життя»...
Геній і тля
Одного разу я, розпашілий, скупався в холодній Москві-ріці. Удосвіта вже лежав у гарячці, з огидними симптомами гострого простатиту. Їдемо через якийсь час у машині з артистом Валентином Г-том. Я за кермом.
– Що це ви човгаєтеся, Анатолію Івановичу?
Починаю з величезною охотою розповідати. Не дослухавши, заслужений артист позіхнув:
– Недолікований трипер. Можу презентувати свої ліки. Югославські.
Змушений згадати, що був таки в славному цілинному минулому випадок юнацького самолікування, іду в згадану поліклініку до Олени Петрівни Кононенко. Вона терапевт, я за нею закріплений.
– Олено Петрівно! Чи не відвідати мені венеролога? Краще пізно, ніж ніколи. Валентин Г-т каже, що в мене недолікований трипер.
– Ой, Анатолію Івановичу! Відвідайте, звичайно. Але цих венерологів як послухати, так усі ми з трипером ходимо.
...Звернемося до наших днів і розкриємо головну всеукраїнську газету донецьких. У незліченний раз паплюжать Тараса Шевченка. «Геній» беруть у лапки. Повідомляють, що радянська влада забороняла писати про його «безладне особисте життя», про те, зокрема, що «хворів на гонорею».
І ось я забиваю стрєлку донецьким і звертаюся до них з таким базаром:
– Братва! Послухайте мене й зробіть висновок як справжні конкретні пацани, що не гонять порожняк. Що витворяє на ваших сторінках цей лисий фраєрок у своїх малявах? Хіба ж то не вам знати, що рацію мають таки венерологи, а не прекрасна жінка й терапевт Олена Петрівна Кононенко? І так було завжди. Уже наш праотець Адам, не кажучи про Ноя... Тепер уявіть собі Санкт-Петербург 40-х років ХIХ століття. Мешкає в цьому місті молодий художник Тарас Шевченко. Неодружений, прошу відзначити, компанійський, веде, природно, той спосіб життя, про який Чацький, прогресивний герой безсмертного твору «Лихо з розуму», каже: «Я їжджу до жінок». Ну, і підхопив одного разу... Не Чацький (хоча, напевно, й він), а Шевченко. Підхопив і, проста душа, прохопився. А ваш півень обскубаний півтораста років по тому заводить справу... Чого ти хочеш, тля? Щоб у школах розповідали дітям, що так, мовляв, і так, він хоч і Шевченко, а те-то й те-то? Але тоді те ж саме в обов`язковому анкетному порядку треба повідомляти про кожного, хто занесений до підручників, – про царів і гетьманів, генсеків і президентів, про пап і патріархів, про Котляревського і Гоголя, про Франка і Булгакова, про Ньютона і Ейнштейна. І преться ваш просвітитель фуїв у відкриті ворота. Тому що роз`яснено ще Пушкіним:
Пока не требует поэта К священной жертве Аполлон, В заботы суетного света Он малодушно погружён.
Більше того, братва! У цей час "среди детей ничтожных мира быть может всех ничтожней он". Просікли? Але так триває доти, доки не торкнеться його «божественный глагол» – не зійде на нього натхнення. І отут-то «душа поэта встрепенётся», схопить він перо й напише таке, що ми й сьогодні плачемо й ридаємо і сміємося. Тобто в Пушкіна, як людини справедливої, справа розведена по різних статтях. За однією статтею – одне, за іншою – інше. Але й у ті дні, коли геній буває так само бридкий, як ми з вами, чому потай радіємо... “Врёте, подлецы, – ставить нас на місце Пушкін, – он и мал и мерзок – не так, как вы – иначе ".
Анатолій Стріляний
