Повернулася оце щойно з Росії, з Москви. Спілкувалася я там з російським людом, слухала їх і вухам своїм не вірила.
Ми, звичайно, з росіянами дуже різні, але щоб настільки...
Хтось із російських публіцистів не так давно писав, що Україна в своєму суспільному розвитку випередила Росію на сто років. Мені тоді було смішно це читати. Який там розвиток, який прогрес... Але побувавши на батьківщині Леніна, я з прикрістю усвідомила: правий був той публіцист.
Справа не в тім, що росіяни з захопленням паплюжать українську владу (у нас її паплюжать не менше, і вона цього цілком заслужила). Вони зовсім не розуміють того, що відбувається в Україні. І це ще півбіди – я теж не дуже розуміюся на тому, що відбувається, скажімо, в сусідній Румунії чи Словаччині. Але всі вони вважають себе фахівцями з українського питання, і головне – знають, як нам допомогти викрутитися з тієї біди, в яку ми начебто потрапили після президентських виборів 2004 року. Як колись радянські люди знали, як допомогти бідним неграм в Америці, котрі просто чхати хотіли на всіх радянських людей з їхньою “допомогою”.
Спробую систематизувати свої сумні враження.
По-перше, росіяни сьогодні нездатні мислити категоріями сучасних людей. Вони не знають, що таке демократія, ненавидять усе “чуже” – українців, німців, естонців, американців... Але, скажімо, Америку, вони не люблять не так, як європейці, котрі вбачають у США серйозного політичного та економічного конкурента. А як бідний і ледачий не любить багатого й успішного. Вони не спроможні усвідомити, що демократія в нинішньому світі – це не пустий звук, а цілком реальний стан сучасної західної людини і сучасного західного суспільства.
По-друге, вони радіють нашим невдачам. Особливо їм приємно усвідомлювати, що Україна, як вони вважають, розколюється. Вони не розуміють, що поділ суспільства за політичними симпатіями (особливо майже порівну – 50 на 50) це плюс для суспільства, а не мінус (як в Італії, США, Німеччині). І що такий поділ породжує внутрішню політичну конкуренцію, дає можливість людям реально вибирати. Більше того, вони лають помаранчевих, не знаючи конкретно за що, або за якісь абсолютно ірраціональні речі – за те, що “продались американцям”.
По-третє, росіян українська політика цікавить більше, ніж власна. Ось тут, напевне, і заритий собака. Російське суспільство не настільки безнадійне, щоб зовсім не прагнути до нормального, демократичного життя. Проте власний дефіцит суспільного розвитку, брак демократії та свобод, фактична заборона опозиційності змушують шукати компенсації. Суспільна енергія (не без допомоги їхньої владної машини) спрямовується на сусідів, головним чином на Україну.
Щодо України – в Росії панує повна демократія, і навіть можна бути опозиціонером (до української влади). Можна вийти в центрі Москви й загорланити: Президент – поганий! Президент України, звичайно.
Оксана Охрімчук, м. Київ
