«62-річний голова МВФ француз єврейського походження, месьє Доменік Строс-Кан звинувачується у спробі зґвалтування 32-річної чорношкірої іммігрантки, покоївки нью-йоркського готелю»…
Не маю особливих сентиментів до жодної з вище перерахованих національних, статусних чи культурних ознак. МВФ вступає в економіко-сексуальні стосунки з країнами, які обслуговують його борги й навряд чи завжди питає згоди громадян цих країн. Євроатлантична спільнота успішно витісняє традиційний секс у статус меншовартісного збочення, заплющуючи очі на прикру консервативність (і тому високу плідність) більш засмаглих співгромадян.
І тут грім з ясного неба Перелік характерних рис фігурантів та імовірний спосіб дії месьє запам’ятає навіть невіглас, бо повідомлення цілком лежить у руслі уподобань шанувальників чогось на кшталт бразильських серіалів, якщо згадати радянські часи. Над рабинею Ізаурою намагався вчинити наругу дон Педро. Багаті врешті-решт плачуть.
Я добре уявляю готель такого рівня і його обслугу, бо супроводжував Тимошенко під час її першого візиту до Вашингтона. Стримано-привітні, моторні й нечутні, як ніндзя. Ніхто не має провокативної зовнішності й манер Наомі Кемпбелл, всі охайні, в абсолютно не сексуальній уніформі, пластмасово усміхнені, і воліють чимшвидше забратися з дороги або з-перед очей. Для претензій є телефон рецепшен, для зануд – ще й щоденний письмовий бланк-опитування. У ділових мешканців готелю, які платять кілька тисяч доларів на добу, час розписано по хвилинах. Максимальна ознака симпатій – можеш знайти на свіжозастеленій постелі копійчану шоколадку, така от «робота з клієнтом».
Навряд чи після Вотергейту там може бути якась апаратура для стеження, але після Патріотичного акта 2001 року, який нечувано розширив права ФБР, кожен тямущий мешканець мусив би мати це на увазі...
Месьє Доменіка Строс-Кана ні до наївних ніяк не зарахуєш, ні до сексуально стурбованих шукачів екстриму. Коли його патлаті паризькі ровесники страхалися і бунтували в 60-х, він чемно студіював економіку й право, роблячи кар’єру в Паризькому інституті політичних досліджень.
Як єврей і як француз це людина – подвійно обережна, розсудлива і завбачлива. Як людина небідна, ще й більш ніж доросла (яка, до речі, дитинство провела в Марокко), він напевне бачив і знав чорних жінок у різних форматах. Славетна французька сексуальність – не більше ніж міф, створений самими французами. Люди інших культур легко плутали національну чемність, куртуазність, мистецтво розмови та флірту з «секс-епілом». Французька культура завжди вишукано балансувала на грані дозволеного. Утім, якщо вам зараз спаде на думку поцілувати руку француженці, бо ви читали про таке в книжках, то будете мати змогу перечитувати їх у тюрмі.
Нам якось із труднощами ще пролізла в голову історія з Монікою Левінські, яка, крім анекдотів і співчуття до колишнього двічі президента, нічого більше не викликала. Ми знизали плечима на європейське обурення зі слів президента Януковича, що на наших дівчатах навесні менше одягу (звісно, вони цілий рік повинні ходити у валянках і кожухах). А трагікомедія зі Строс-Каном узагалі «не пролазить» нікуди.
Утім, практика закривання в тюрму «за зґвалтування» нам знайома. Треба дільничному виконати план – і кожна «Манька Облігація» на ранок принесе йому заяву з потрібними прізвищами. Сила-силенна «малоліток» сидить за секс із ровесницями, мами яких вирішили таким чином зберегти витверезілій шмаркачці «добре ім’я».
Ну так це у нас, ми – люди дикі. А там – культура, джинси і жувачки. І от на культурну мешканку Бронкса накинувся голяка, відчуваючи себе цілковито безкарним, некультурний літній французький багатій. Який десь через годину мав обідати з донькою. «Мовчання ягнят» відпочиває. Тепер на ньому шукають сліди боротьби, подряпини, тест на ДНК і все таке інше.
Нью-Йорк – місто, де ви можете придбати собі все, що завгодно і коли завгодно, лише платіть з цього податки. Може, голова МВФ вирішив заощадити на дорогих повіях? Версія не менш божевільна, ніж офіційна.
Вочевидь нещасну пані покоївку при прийомі на роботу в отель інструктували, що вона повинна кликати поліцію, навіть якщо хтось просто сфокусує на ній погляд. І, крім цілком імовірної версії про те, що Строс-Кана цілеспрямовано «підставили», може бути й версія звичайного побутового ідіотизму. Доносити одне на одного і «стукати» з найменшого приводу є частина сучасної політичної культури США. Небезпідставно ця тенденція загострилася після трагедії 11 вересня, але параноя легко набувається і важко лікується. Пані з Бронкса намагалася бути настільки американкою, наскільки це можливо, і навіть більше. Її також характеризують позитивно, зокрема сусіди, як врівноважену маму трирічної доньки.
Справа Строс-Кана скидається на дві інші, у яких контекст важив значно більше, ніж персони. Перша – це справа французького офіцера єврея Адольфа Дрейфуса, якого звинуватили в шпигунстві на користь Німеччини й засудили, але за нього вступився цілий світ, бо «липа» була очевидною, і Дрейфуса випустили.
Друга – це справа Івана Дем’янюка, якого звинувачували в масовому вбивстві євреїв і за якого ніхто не заступився, але навіть ізраїльський суд у 1993 році змушений був його виправдати. Лише зараз він отримав 5 років «за посібництво» військам країни, у якій ветерани Східного фронту отримують пенсію в кілька тисяч євро.
Коли є мотив, то все решта – засоби. Західний світ у своєму лицемірстві щодо сексу стрімко крокує стежками СРСР, і не тільки. Пригнічення сексуальності під приводом захисту прав жінок – виразна прикмета будь-якого тоталітаризму. Чоловік-євнух дуже слухняний і корисний держслужбовець. Зокрема, в гаремі.
Месьє Доменіку і всім іншим виразно нагадали, що в якості «містера» вони можуть пожиттєво розрахувати лише на вологі серветки в секс-шопі. Якщо, звичайно, при цьому хтиво на них не дивитимуться.
Олег Покальчук
