Учора слухала президента - в чудесній компанії. Три журналістки, котрі мають досвід роботи в політичній рекламі, вирішили подивитися на спілкування лідера держави з ретельно відібраними представниками ЗМІ в його гніздечку в Межигір`ї. Ми включили телевізор тільки на хвилину, щоб подивитися на президентську садибу. Просто було цікаво, що президент покаже суспільству. Які таємниці привідкриє і які чутки розвіє?.. Ми спочатку сперечалися, чи повинен пристойний журналіст йти на таку зустріч, де йому покажуть рівно стільки, скільки захоче господар, і де йому дозволять поставити лише те запитання, яке затвердить господар. Потім зійшлися на тому, що це буде ясно з того, що саме вийде з відзнятого матеріалу.
І ось шестеро журналістів гуляють відведеною для їх очей територією маєтку, заходять в будинок, у вітальню і спальню першої особи.
– Ви помітили, в цій компанії немає жодної жінки, – зауважує одна моя колега, – чисто англійський клуб.
– Скоріше, масонська ложа якась...
Роздивляючись спальню президента, вітальню і дитячу кімнату, я задалася питанням, де живе дружина президента, чи знайшлося їй місце в цьому прекрасному будинку... Чому про це не запитали чоловіки з телеканалів? Я розумію, що вони не стали затинатися в своїх питаннях щодо 135 гектарів землі, які приписують садибі президента, але чому не запитати про першу леді?!
– Жодного запитання про вартість всіх цих меблів, про ціну ландшафтних робіт, про те, скільки людей обслуговують, прибирають, готують в будинку і працюють в саду, – підкинула інша моя колега.
– Коли він сказав, що дозволяє в кімнату заходити тільки внукам, мені це нагадало фільм «Вчителька і король», – ділиться спостереженнями третя подруга. – Там диктатор, король Сіаму, щоб поліпшити репутацію, скликав вечерю для британських гостей, на закінчення якої найменша дочка з тридцяти його дітей від різних дружин прийшла і попросила поцілувати його на ніч. Англійські гості розтанули від сімейної сцени...
– Внуки - це квіточки, – перервала роздум моя подруга. – Ягідки - це сини, чия фотографія стояла на його столі. Один з них стрімко розбагатів, а другий зібрався ганяти на джипах по трьох заповідниках. І теж ніхто не сподобився поцікавитися хлопцями.
Потім журналісти пострибали по президентських пеньках (біг по пеньках і сон біля бджолиних вуликів дуже зміцнюють президентське здоров`я) - перевірити, як це важко, прогулялися до президентського басейну (президент, як виявилось, робить щоденний заплив в п`ять кілометрів) і всілися за столом пити чай.
Віктор Федорович був прекрасний. Я без жартів. Він був ніби на троні. Йому м`яко стелили запитання, а він відповідав. Йому було зручно. Його оператор робив акцент на очах учасників зустрічі - очах гіперуважних. Ви не уявляєте, як очі можуть "слухати" розповідача.
До честі Андрія Куликова, ведучого ICTV, він намагався триматися професійно.
– Хіба при боротьбі з корупцією верховенство права і невідворотність покарання не є визначальними? – питанням відповідав президент на запитання Куликова про Тимошенко і інших опозиціонерів.
– Є, – дружно запевнили усі інші присутні.
– Вам не здається, що через справу Тимошенко в суспільстві пануватиме певна напруженість? – дипломатично запитав ще один журналіст.
Більше гострих запитань не було. Загалом, президент використовував час, щоб розповісти чисто по-людськи, як непросто робити реформи.
– Вам доводиться мати справу з великими інформаційними викликами, чи не так? – співчутливо переривав його присутній. (Президент погодився і довго розповідав, як його неправильно зрозуміли в Словаччині, що він не казав, що землю купуватимуть іноземці).
З нового сказав, що Азарова звільняти не збирається, і що Ахметов більше не піде в депутати. Це на питання, як він ставиться до такого явища, як олігархія.
Коли президент став розповідати, що після 2004 року він пішов у церкву, помолився і всім пробачив, я заледве не розплакалася. Від сліз стримало тільки те, що в моєму записнику першою подією після вихідних стояв суд над Тимошенко. Виходить, те, що було в 2004 році, президент пробачив, а те, що після нього, ще не зміг. Буває...
Несподівано полив дощ і охорона принесла президентові парасолю. Журналісти продовжували мокнути. (Президент просив збігати і за парасольками для гостей, але охорона не поспішала).
– Мокро їм. Не несуть парасолі, – зауважила одна з моїх подруг.
Але підмоклих колег чомусь не було шкода....
Маша Міщенко
