Перш, ніж порівнювати (а так і проситься на кінчик пера) нинішній суд над Юлією Тимошенко із справою Віри Засулич, яка в позаминулому столітті стріляла в санкт-петербурзького обер-поліцмейстера генерала Трепова, я б нагадав читачеві відому цитату класика про те, що історія повторюється двічі - спочатку, як трагедія, а потім як фарс.
Однак процитую спогади видатного юриста царської Росії Анатолія Федоровича Коні, який був суддею на цьому гучному процесі, в якому, як відомо, присяжні виправдали терористку. Після виправдального вироку, писав Коні: «у суспільстві утворилися два взаємно протилежні погляди, які обстоювалися з пристрастю і нетерпимістю, давно небаченими. Для одних справа Засулич була цілком правильним втіленням політичного настрою суспільства, і в цьому полягала його висота і доцільність. Для інших це рішення було правлінням революційних пристрастей і початком розкладу державного порядку».
Хотілося б вірити, що суд над Тимошенко не зруйнує українську державність. Але якщо прибрати «дурні народні політичні пристрасті», навіжених жіночок довкола «газової принцеси», які прагнуть зайняти місце бідної Баби Параски, то цілком очевидно, що суд над екс-прем`єром може стати королівським подарунком народові України, кожному з нас, незалежно від кольору шкіри, національності, світогляду, політичних пристрастей і майнового стану.
Спробую пояснити свій оптимізм.
На думку автора цих рядків, нинішній процес може зробити торгівлю газом прозорим актом товаро-грошових відносин України і Росії, а не таємним (до містики) самочинством, яке дозволяє респектабельним злодіям усіх барв української політичної еліти, залазити до кишень українських обивателів. Тобто тих, кого наша компрадорська буржуазія зневажає, вважає тупою худобою, бидлом, натовпом, в кращому разі офісним планктоном.
Чому це так важливо?
Товар під назвою «газ з Російської Федерації» є головним дестабілізуючим чинником не тільки міждержавних українсько-російських відносин, а й усього внутрішньополітичного життя українського суспільства. Для Росії газ - чи не єдиний інструмент, аби воскресити «старий добрий» СРСР з центром у Москві, а для Києва російський газ - не міфічне, а реальне, матеріалізоване золото гетьмана Полуботка, «необмежений кредит» для наших численних (без роду і племені) українських Монте Крісто.
Знову таки, чому? Чи знаєте Ви, читаче, що «всі багаті люди в Україні розбагатіли, продаючи російський газ»? Ця істина належить не авторові цих рядків, а великому комбінатору й авантюристу новітнього українського часу, нашому з вами сучаснику Ігорю Бакаєві. Тому самому, який вивіз з собою до Росії велику частину того самого золота гетьмана Полуботка, про яке, в снах і наяву, мріємо ми, українці. Повірте, Ігор Бакай знав таємниці того, як з російського газу на території України роблять золоті злитки, дзвінку монету.
Про руйнівну і потужну силу російського газу під час моєї роботи в Москві як «резидента українських спецслужб» (так казали мої недоброзичливці) розповідали мені президенти й міністри, банкіри й бізнесмени, дипломати й генерали, економісти, експерти, радники, всезнаючі журналісти і прес-секретарі.
Усі без винятку перші особи української держави, президенти і прем`єр-міністри України, політики прийшли на політичний Олімп або утрималися при владі, знищували своїх політичних супротивників або збагачували своїх друзів, тільки завдяки непрозорим схемам торгівлі газом на внутрішньому українському ринку. Решта всього бізнесу вторинна і не приносить, як писав Маркс, 300 відсотків прибутку.
Від усіх українських олігархів (металургійних, хімічних і інших) погано тхне газом. Ці милі звірятка виросли, зміцніли й перетворилися на жадібну худобу, тому що їх такими зробив газ. За словами того ж Бакая «вісімдесят відсотків народних депутатів Верховної Ради України» «годуються» також російськими вуглеводнями, природно і товарам і послугами, супутніми газові й нафті .
Іншими словами, можна стверджувати, що історія української незалежності - це не щось інше, як історія боротьби за місце стати першим біля газового вентиля на державному кордоні Росії і України. Крім того, життя мільйонів людей, громадян України, їх добробут або просто «шматок хліба» залежить і визначається газовою трубою з Росії.
І ось, нарешті, суд над Юлією Тимошенко! Настала зоряна мить, спустилася на Україну небесна благодать! Тепер ми дізнаємося все або майже все зовсім не тільки про Тимошенко, а й багато іншого - хто у минулому був нечистий на руку, як крав, які були задіяні схеми, явки, банки, труби, офшори. Залишилося трохи почекати, і юний суддя Кірєєв розбереться в найчорніших схемах, покаже всім нам, де крадуть мільйони і як з «газової піни» виходять українські мільярдери.
Тобто, тепер, як підказує логіка, суддя, як свідків повинен викликати до суду не тільки Тимошенко. Він повинен викликати всіх колишніх президентів і прем`єр-міністрів, залучити численних, чесних і непідкупних експертів з України, Росії, країн європейської демократії, ісламських монархій, допитати, крім власне Тимошенко, ще пару тисяч українських нуворишів.
А, інакше, що це буде за суд? Інакше, хіба настане в країні газове царство добра і справедливості?
Ось, учора, наприклад, президент Віктор Янукович з Межигір`я покритикував свого головного опонента Тимошенко. Мовляв, неправовими методами, а політичними, захищає себе Юлія Володимирівна. А що, хіба є транспарентні, прописані в законах України правила торгівлі газом?
Словом, якщо ми побачимо, що за Тимошенко покличуть до суду і інших газових «принців», отже, взялися за цю справу серйозно. Якщо ж цього не станеться, ясно, що право тут не працює. А працює лише інстинкт самозбереження влади: прибрати з політичного поля підбурницю спокою з косою на голові. А свої хай далі працюють. З газом, тобто.
P.S. Я хочу звернутися до судді Кірєєва. І слідом за Бомарше повторити, що «я вірю у вашу справедливість, хоч ви і представник правосуддя».
Коли почали показувати суд над Юлією Тимошенко, я з книжкової полиці взяв том мемуарів того самого А.Ф.Коні. Начитавшись до опівночі, заснув з тривожною думкою. За 150 років «суддівські і прокурорські» так подурніли. Враження, що ні суддя, ні прокурори, ні адвокати ніколи не вчилися і нічого не знають. Ледачі, сірі, недолугі профани! Соромно за вас! Адже могли зажити безсмертя і в старості розповідати внукам про те, як звільнили країну від злодіїв. Ех, Кірєєв, Кірєєв!
Віктор Тимошенко
