Недавно в Києві в Подільському районі оголосили карантин зі сказу. Через кілька днів карантин запровадили ще в кількох районахміста .
Ветеринари відзначили, що це перший випадок сказу в столиці за 20 років.
Насправді він ніякий не перший в Києві, бо перший( якщо тому правда) був влітку цього року. Тоді помер міліціонер, якого вкусив подарований йому собака.
Щоправда громадськості чомусь про цей випадок Державна ветеринарна і фітосанітарна служба України повідомила лише в жовтні. А що факт був на початку літа знаю точно, бо у нас з лікарем, до якого вже запізно звернувся бідолаха-міліціонер, один учитель з іспанської…
Мене дивують ЗМІ, які розвивають тему, що «сказ у Києві – це привід убивати собак»…
Ми чи не щотижня бачимо, чуємо повідомлення про якихось покусаних людей скаженими собаками чи кішками. І ніхто не волає: «робіть щось». Чуємо єдине: не можна вбивати собак, бо це не гуманно і сказ, мовляв, придумали щоб їх убивати! Європейські захисники тварин теж волають про негуманне поводження з тваринами в Україні і погрожують бойкотуванням Євро-2012. Те, що цей Чемпіонат і так треба бойкотувати, з низки багатьох інших причин, ніхто не заперечує, бойкотуйте, ми тільки раді, але…
Перехід на Майдані Незалежності столиці України. Центровішого місця годі й придумати, мало того, що в цьому переході, перед входом у метро, виставляють бездомних з гангренами і невідомо ще якими болячками в інвалідних візках і без них, так ще ти натикаєшся там на собак, які буквально що табуном бігають. Я не кажу вже про спальні райони Києва. Ще коли про сказ у Києві не говорили, мені страшно було ввечері повертатися додому: бувало таке, що ніде нікого нема, лише одні собаки біжать напроти тебе. Вибачте, а якщо я боюсь собак, то що, мені з хати не виходити?! А що вже казати про інші міста в Україні...
Мені важко собі уявити будь-яку європейську країну, де б собаки бігали такими зграями. Мені важко собі уявити цивілізовану країну, де б бездомні тварини направо й наліво кусали людей і водночас першочерговим було б життя не людини, а собаки. Мені це важко уявити. Якби хоч один аналогічний випадок був у Німеччині чи Швейцарії, не сумнівайтеся - одразу були б протести з гаслами, на кшталт, «чи є щось цінніше за людське життя?».
Чому європейці перед Чемпіонатом однією з умов не ставили належну кількість притулків для собак в Україні? Хіба вони не знали про цю проблему? Знали! І нехай тепер усі захисники тварин як вітчизняних, так і закордонних просто ставлять питання ребром, а не просто бла-бла-бла!
Ні, тільки не подумайте, що я за те, аби вбивати собак! Я люблю собак і всіх інших тварин! З дитинства пам’ятаю, що у нас постійно вдома жили кілька кішок і собак. Та йдеться не про те. Хіба може собі країна, в якій за межею бідності, за статистикою ООН, перебуває 78% людей, дозволити собі утримувати таку кількість бездомних собак, які є зараз в Україні? Чи може собі дозволити країна утримувати собак, коли є діти, які ще гірше тих собак живуть і харчуються десь по підвалах?.. Ні, не може!
До речі, за статистикою, тільки в Києві сто тисяч безпритульних собак і всі вони несуть таку небезпеку, окрім сказу, як демодекоз, дирофіляріоз та інші небезпечні для людини хвороби. Але ж ні, давайте будемо гуманні й далі розводитимемо собак на вулиці.
Так, наші люди люблять собак, але існує ще таке поняття як культура утримання домашніх тварин. Чи можете ви спокійно погуляти в парку чи може ваше дитя погратися на дитячому майданчику - авжеж ні, бо ми гуманні і у нас всюди собачі ескременти. Якщо ми так любимо собачок, то давайте, як іноземці, будемо ходити з пакетиком і збирати за ними! Чи багато з вас, любителі собак, це робить, скажімо, в Києві? Авжеж ні, жоден з вас цього не робить! Але всі ви любите собак! Я теж їх люблю, але я не готова співіснувати з чужими, бездомними собаками на вулиці! Не готова розділяти їхні болячки, ризикувати своїм здоров’ям. Так, я проти будь-яких бездомних собак на вулиці і навіть домашніх, якщо вони не мають відповідних щеплень.
Оксана Климончук
