Днями ЗМІ облетіла новина: Туреччина дала згоду на прокладку газопроводу Південний потік. Медіа констатували, що усунуто останню перешкоду для будівництва цього газопроводу, здатного поставити хрест на вітчизняній ГТС. Російські журналісти говорили про торжество газової дипломатії РФ. Але я б не поспішав з подібними оцінками і висновками. Напередодні раптової поїздки делегації Газпрому до Туреччини російські експерти не були впевнені в успіху цієї місії. Домінували скептичні настрої. Не випадково делегацію очолив Олексій Міллер, а не Олександр Медведєв, як це буває у випадку продовження зовнішньоекономічних контрактів. Проаналізувавши події, що передували згоді Туреччини прокладати в її ексклюзивній морській економічній зоні трубопровід Південний потік, можна помітити, що буквально днем раніше 26 грудня було підписано меморандум між Державною нафтовою компанією Азербайджану (SOCAR) і турецькою національною нафтогазовою компанією BOTAS про будівництво Трансанатолійського газопроводу. Тобто Туреччина однією рукою створює консорціум, в якому бере безпосередню участь і який підриває як Південний потік, так і Набукко, де вона є учасником, а іншою рукою 28 грудня підмахує Меморандумом, не заперечуючи проти Південного потоку.
Туреччина намагається зіграти на кількох шахових дошках одночасно. Це узгоджується з реалізованою нею в останні роки стратегією захоплення домінуючих позицій у регіоні, в тому числі в сфері енергетичного транзиту. Насправді, Південний потік Туреччину цікавить мало. Він не принесе їй жодних транзитних надходжень. Її цікавлять проекти, пов`язані з обоймою Південного газового коридору Європейського союзу, тому що це принесе як транзитні надходження, так і затвердить Туреччину як найважливіше енергокомунікаційне перехрестя між регіонами Центральної Азії, Каспію, Близького Сходу та Європою.
Вірогідно, що сталося в Туреччині під час поїздки туди делегації Газпрому, ми дізнаємося з часом. Можна припустити, що на тлі системних протиріч Туреччина вирішила зіграти вельми неоднозначну гру. Формально залишаючись учасником Набукко, вона фактично зробила крок до реалізації іншого проекту - Трансанатолійського. Разом з SOCAR і ВР (оператор родовища Шах Деніз) турки намагаються направити азербайджанський газ за іншим маршрутом, не використовуючи Набукко. Судячи з заяв азербайджанської і турецької сторін, що Трансанатолійський проект не скасовує Набуккко, вони прекрасно усвідомлюють, що це не так. Вважаю, що Туреччина вирішила фундаментально переформатувати «газові ігри» і Росії, і ЄС. Вона хоче продемонструвати, що відтепер «правила гри» диктує Анкара, а не Брюссель чи Москва. Знявши перешкоди для реалізації Південного потоку і підтримавши Трансанатолійський проект, Туреччина розраховує, що останній буде реалізований більш швидко, ніж громіздкий і технологічно складний Південний потік. Отже, хто буде першим, той і отримає фору на ринку. Туреччина дала згоду на прокладку Південного потоку, але вона не бере в ньому участь. Тим не менш, в Анкарі і Баку зробили стратегічний промах. Ключі від стабільності ситуації в зоні Південнокавказького енерготранзитного коридору знаходиться не тільки у Вашингтоні, Анкарі чи Брюсселі, а насамперед вони - в Москві і про це варто було б не забувати. Як і про події серпня 2008 року, коли Росія здійснила вторгнення в Грузію. Проблема Карабаху може «раптом» розморозитися з усіма витікаючими наслідками.
Швидке переформатування Туреччиною своїх переваг у газовій сфері має деякі дивацтва. Напевно, з часом деякі важливі додаткові штрихи стануть відомими, як це свого часу було з проектом «Голубий потік». Хочу нагадати події десятирічної давності. Після завершення будівництва Блакитного потоку в Туреччині вибухнув скандал, що завершився ув`язненням тодішнього міністра енергетики та кількох чиновників з керівництва міністерства та державної нафтогазової компанії. Вони були звинувачені в корупції і діях на користь іноземного контрагента, який запропонував Туреччині невигідний проект і зірвав практичну реалізацію узгодженого на той час Транскаспійського проекту. «Голубим потоком» і корупцією в ешелонах влади в Туреччині Росія зірвала реалізацію Транскаспію в кінці 90-х. Зараз історія повторюється - на порядку денному «Набукко» і Транскаспій, Росія пропонує «Південний потік», і Туреччина знову наступає на ті само «граблі», спокушаючись на російські «пропозиції, від яких не можна відмовитися». Через десятиліття, коли інший міністр, інше керівництво країни, інший менеджмент держкомпанії в Туреччині, ми бачимо схожі явища. Про те, що це було, ймовірно, стане відомо згодом. Можливо, турецькі спецслужби проведуть операцію «Біла енергія - 2», як це мало місце у випадку з «Голубим потоком».
Але, як би там не було, в будь-якому випадку, цей кульбіт Туреччини говорить про те, що поразки зазнала Єврокомісія. Поки в Брюсселі віддавалися різдвяним святам, в Росії, де Різдво святкується пізніше, і в Туреччині, де воно не відзначається взагалі, займалися «газом і кешем». Брюссель зараз зробить хорошу міну при поганій грі, скаже, що проект Трансанатолійського газопроводу це проект, що вписується в ідеологію Південного газового коридору. Але те, що сталося показує, хто є плеймейкер - Анкара в альянсі з Баку і Москва, а хто статистом - Брюссель. Не можна сказати, що Росія виграла. Для цього треба подивитися, на яких умовах отримано згоду Туреччини. Тим більше, що проект Південний потік переглядається. І швидше за все, відбудеться повернення до тих його характеристик, які були на початковому етапі: а це не 63 мільярдів кубів, а початковий варіант з потужністю удвічі менше. Більше того, південна гілка сухопутної ділянки Південного потоку на території Балкан швидше за все буде виключена з проекту. Переглядається маршрут іншої вітки, замість Австрії - на північ Італії. Проект Південний потік в тому вигляді, в якому він буде, являє собою усічений варіант поки що ще декларованих «купи планів».
Наміри Росіїреалізовувати цей проект і нові гілки Північного потоку говорить про збереження тенденції продовжувати практику будівництва «відкатопроводів». З них годується цілий ряд підрядних компаній, як в Росії, так і в Європі. Крім того, «відкатопроводи» - досконалий механізм експорту корупції в Європу. Економічна логіка такого монстра, як Газпром, зорієнтована на те, щоб постійно щось будувати. Якщо подивитися інвестпрограму, то в пріоритетах - будівництво нових трубопроводів на шкоду розробці родовищ. Їм потрібні швидкі гроші. Інвестиції в розвідку і видобуток швидко не повертаються. На будівельних підрядах гроші в приватні кишені надходять досить швидко через відкати.
Катастрофи після турецької згоди на Південний потік не відбулося. Росія багато чого планує. «Голубий потік» замислювався на 32 мільярди кубометрів, побудований на 16 мільярдів, експлуатується на половину потужності. Можна згадати Ямал-Європа, який задумувався на початку 90-х, як шестинитковий газопровід із загальною потужністю 180 мільярдів кубометрів, в кінцевому рахунку, побудували одну нитку з потужністю 33 мільярда кубів і на тому все. Реалізація Південного потоку в усіченому вигляді, звичайно, відверне відповідні обсяги транзиту через Україну. Це призведе до роботи ГТС на нульовій рентабельності. Проблема існує. Але її рішення знаходиться не в Москві. Воно знаходиться в зоні споживача в Європі. Ситуація на європейському ринку змінюється. Споживачі віддають перевагу зрідженому газу, йде реалізація цілої низки проектів будівництва терміналів для зрідженого газу, в тому числі компаніями, які є партнерами Газпрому в трубопровідних проектах. Тобто трубопровідна гонка, розв`язана Газпромом, призведе до ситуації, коли труб буде більше, ніж газу, який реально буде купувати європейський споживач. На сьогодні Газпром малює прогнози щодо зростання обсягу споживання газу в Європі, який базується на тому, що скорочується атомна енергетика. Але газ замість атома можна взяти не тільки в Росії. А європейські споживачі все більше намагаються дистанціюватися від трубопровідних поставок газу і, перш за все, російського. Він найдорожчий і його імпорт несе в собі цілий набір ризиків неекономічного характеру.
Ситуація для української владної команди виглядає провальною. Ще минулого тижня Янукович був у Туреччині з візитом. Там проходило засідання ради зі стратегічного партнерства, і ми бачимо, як турецький партнер «врахував» інтереси українського. Але в ситуації, в яку українська влада попалася чи то з власного недомислу, чи то за чиїмось злим наміром, все ж залишається вибір, як бути далі.
Не виключено, що емісари з Києва, не зробивши глибокого аналізу, прискачуть в білокам`яну з чолобитною і підпишуть всі потрібні Газпрому угоди. Другий варіант пов`язаний з тим, що переконавшись в тому, що ніхто не збирається рахуватися з інтересами України, можна зробити правильні висновки і почати займатися реформою газового сектору на основі європейських правил гри, виходячи з того, що ми в одному споживчому човні з європейцями. Ми не можемо більше залишатися в одному човні з Газпромом. Тому що там ми знаходимося всі двадцять років, і він диктує нам свої правила гри, які, в кінцевому рахунку, приводять до висмоктування фінансових ресурсів з України через ескалацію ціни газу.
Також необхідно заявити, що Україна не вважає себе зобов`язаною забезпечувати подальший транзит газу для країн, які підписалися під Південним потоком. Виходячи зі своїх інтересів, Україна залишає за собою право виводити з експлуатації наявні газотранспортні потужності, залишаючи після 2012 року тільки ті, які необхідні їй самій, Молдові та Румунії. А всі інші хай задовольняються Південним потоком, починаючи від Болгарії та Туреччини, і закінчуючи балканським регіоном.
Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру «Номос»
