Думка
Прем`єр пішов ва-банк – вирішив «виконати» передвиборну програму партії Президента ще до виборів. Цікаво, чим відповість Президент? А хто подумає про наслідки? Можна подумати, 30 вересня в Україні життя закінчується.
Хід, поза всяким сумнівом, сильний. Однією заявою перебити головну виборчу фішку блоку Наша Україна – Народна Самооборона, який, не соромлячись, позиціонується як майбутня партія Президента, та і Юлію Тимошенко істотно потіснити із займаних позицій. Примусити опонентів йти на вибори з чим? Із спробами довести, що їх фінансові обіцянки у сфері соцполітики більш реальні, ніж цифри, названі Партією регіонів? Та хто сказав, що хоч якісь з вказаних в програмах партій суми реальні взагалі?
Ніхто не сперечається, благородна виборча кампанія – найбільший оксюморон зі всіх можливих. Але ініціатива прем`єра, хай пробачить мене Віктор Федорович, дуже вже нагадує спроби не дуже вихованих учнів молодших класів утвердитися як лідер за принципом «Я кращий за вас, тому що ви всі гірші за мене!» З віком і вихованням прагнення підставляти інших, щоб опинитися «най-най-най» на тлі товаришів, що проштрафилися, як правило, проходить. Мабуть не завжди.
Ні, ні лідерів НУ-НС, ні голову блоку свого імені теж білими і пухнастими не назвеш. Вже хоч за одне те, що жоден до цих пір не спромігся пояснити, що саме вони розуміють під відміною депутатської недоторканності. Чи то перетворення Верховної Ради на збори громадян з невизначеним статусом, чи то відміну імунітету від кримінального переслідування. Варіанти, знаєте, всякі бувають. І все залежить від того, як сформулювати букву закону. Але «піпл хаває», а значить на сьогодні і так зійде. Ну ось хай і не ображаються, виявивши, що проти лома знайшовся інший. Більший і замашніший. Цікаво, і до чого ж ми в такій лихоманці обіцянок докотимося? У завтрашній день теж іноді корисно заглядати. Чим може закінчиться остаточна і безповоротна відміна недоторканності для всіх ? Врахуйте, ми говоримо не про середньостатистичного українця, цікавого хіба що тещам і свекрухам як об`єкт їх маніакальних прагнень. Ті ж судді (будь вони хоч тричі стійкі щодо хабарів) за свою кар`єру встигають нажити таку кількість ворогів, що нормальна людина сто разів подумає, а чи не стане для нього посада «доторканного судді» екзотичним способом самогубства?
А перші особи держави? Чи багато народу хоч раз в житті замислювалося над тим, що, сидячи на такій посаді, людина просто не має можливості ухвалювати рішення, які влаштовували б абсолютно всіх. І та ж держохорона, яка, до речі, входить до пільг, і, яку, мабуть, також хоче відмінити прем`єр, - не тільки атрибут вищих сходинок соціальних сходів. Але в деяких випадках – життєва необхідність.
Про решту пільг сперечатися не будемо. Населення свято переконане в тому, що в «вищих ешелонах» сидять вельми забезпечені люди, цілком здатні заплатити і за житло представницького класу, і авто і водіїв і так далі. Можуть-то вони можуть. Тільки хто ж вам сказав, що вони захочуть витрачатися на атрибути, наприклад, статусу міністра Кабінету міністрів? Чого ради? Тільки тому, що інші 47 з хвостиком мільйонів або не хочуть, або не можуть виконувати адміністративну роботу на таких посадах?
Отже краще б нам навчитися сприймати ініціативи типу «я – такий же, як і ви, тільки без хвоста» як передвиборні «заманухи», якими вони, власне, і є. І не чекати, що обіцянки стати на одну сходинку з народом будуть виконані буквально – так, як ми це зрозуміли.
Ех, хто б ще пояснив прем`єру, що його спроби узяти Президента на слабо можуть закінчитися вельми сумно. Досвід вже є, на жаль. Коли, наприклад, приймуть який-небудь закон чи то похапцем, чи то за домовленістю. А якщо ще і за домовленістю похапцем, так і зовсім потім армія юристів над ним плаче, намагаючись зрозуміти, хто ж кому Вася. Правда, хто ж з таким до Януковича сунеться?
Адже сьогодні головне що? Правильно, вибори. А на виборах головне що? Правильно, перемогти. А переможців що? І знову правильно. Переможців не судять!
Віра Сорока, м. Київ
