Мені свого часу довелося цікавитися у одного дуже «фронтового» політика, через скільки часу він забуває ним же сказане? Це стосувалося його ставлення до газових домовленостей у момент їх підписання – «покарати всіх причетних». У цьому плані умовна «група ПРП» у складі «Батьківщини» на чолі з Сергієм Соболевим – практично поза підозрою. Ну звідки їм пам'ятати, що вони говорили про ЄЕСУ в 1996-97-му і як боролися проти монополізму цієї структури. А вже пам'ятати цифри – $80 за тисячу кубів російського газу з ЄЕСУ і $50 (спочатку – навіть менше) після виходу ЄЕСУ з ринку – це просто немислимий подвиг політичної пам'яті.
Втім, політична гнучкість українських політиків (усіх без виключення партійних кольорів), – уже давно «притча во язицех». І тому відновлення справ по ЄЕСУ – це, скоріше привід ще раз поговорити про опозиційні міфи.
Опозиція стверджує, що справи, порушені проти Юлії Тимошенко є політичними. З цим можна сперечатися, але я погоджуся, що називається, «від противного»: якби ці справи не були політичними, то Юлія Володимирівна давно відкупилася б від правосуддя, як це не раз бувало в її біографії.
Будь-яке судове переслідування політика є політичним за своїм резонансом у суспільстві. Так, вирок, винесений днями колишньому міністрові закордонних справ Фінляндії (15 місяців умовно) став попередженням фінським політикам: не варто брати гроші і подарунки від людей, яким видаєш державні замовлення. Вирок, винесений у самому кінці минулого року Жаку Шираку (2 роки умовно), примусить тепер французьких політиків сто разів подумати, перш ніж оформляти державними службовцями партійних активістів. До речі, ці звинувачення відносилися до 1990 – 1995 років (за 16 років до вироку!), коли пан Ширак був мером Парижа, а справи проти нього порушив його політичний супротивник – мер Парижа від соціалістів. Але у Франції ніхто ні на «старість» справи, ні на політичну складову уваги не звертав.
«Справа Моше Кацава», президента Ізраїлю, засудженого в 2011 році за сексуальні домагання (7 років), стала попередженням ізраїльським політикам про те, що, навіть досягнувши вершин влади, не варто розпускати руки та інші частини тіла по відношенню до підлеглих жіночої статі.
Ну, а невтомний двічі екс-прем'єр Італії Сильвіо Берлусконі, разом із порушенням проти нього все нових і нових справ, продовжує відбиватися від звинувачень, що стосуються початку 90-х років. І хоча він стверджує, що справи проти нього – «помста комуністів», у це, схоже, не вірять навіть його ревні шанувальники.
Щоб не розтягувати нескінченний список прикладів, пригадаємо ще Хусейна Салема – єгипетського чиновника, який підписав у 2005 році газовий контракт із Ізраїлем. Після революційних подій на площі Тахрір, що надихали нашу опозицію, єгипетський суд визнав договори свідомо невигідними для Єгипту і засудив Салема до 7 років тюрми (заочно). Цікавий збіг у термінах вироків, потрібно сказати.
Опозиція стверджує, що судове переслідування Юлії Тимошенко – це яскравий приклад «вибіркового правосуддя». Власне кажучи, це зайвий раз свідчить про те, що наші політики не повністю усвідомлюють те, що говорять. Використовуючи термін «вибіркове правосуддя», який має цілком чітке значення, вони, тим самим, визнають, що Юлія Тимошенко винна, але винні й багато інших. І незрозуміло, чому почали саме з Тимошенко. Тут можна лише заперечити, що «вибіркове правосуддя» – це не тоді, коли з Тимошенко почали, «вибіркове правосуддя» – це якщо на Тимошенко закінчили. Але, судячи з кількості справ, порушених (багато з них уже завершилися обвинувачувальними вироками) проти представників нинішньої влади, починаючи з екс-спікера ВР АРК Анатолія Гриценка (2 роки умовно), заступника міністра екології Богдана Преснера (9 років позбавлення волі) і голови Держфінпослуг Василя Волги (йде суд, загрожує від 8 років) і закінчуючи депутатами міських і головами сільських і селищних рад – членів Партії регіонів.
Опозиція стверджує, що стан здоров'я не дозволяє Юлії Тимошенко брати участь у процесі. Не хочеться наводити крайні приклади, – наприклад, про диктатора Аугусто Піночета, якого до суду привозили в кріслі-каталці. Або про охоронця концтабору Івана Дем’янюка, який через вік і стан здоров'я навряд чи взагалі розумів, чого хоче від нього німецьке правосуддя, якщо навіть ізраїльське зняло з нього всі обвинувачення. Просто у його захисту не було можливості звернутися до тих німецьких лікарів, які нині прилітають обстежувати здоров'я Юлії Тимошенко.
.. Мене іноді питають мої європейські знайомі, так або інакше залучені в політику, які співчувають «тендітній жінці» – так які все-таки умови утримання Юлії Тимошенко в Качанівській в'язниці? Я завжди відповідаю, – набагато кращі, ніж були у Слободана Мілошевича в Гаазькому трибуналі. Після чого розмова відразу ж переходить на інші теми…
Дмитро Джангіров
