Другий за ліком рік реалізації підписаних у квітні 2010-ого в Харкові президентами РФ і України домовленостей про продовження термінів перебування ЧФ РФ на Кримському півострові підтвердив побоювання тієї частини українського суспільства, яка від самого початку скептично поставилася до оголошеного політичним істеблішментом двох держав ренесансу у стосунках Києва і Москви. Перші тривожні дзвоники про те, що Росія «мала на увазі» Україну з її бажанням на рівних, без відвертого примусу до дружби, шулерства і ревних істерій з приводу української самостійності вибудовувати по-справжньому добросусідські відносини, стали з`являтися вже за рік після, без перебільшення, безпрецедентного реверансу Києва у бік Білокам`яної – продовження на чверть століття терміну перебування російського Чорноморського флоту на кримській землі. Тоді це проявилось у небажанні вирішити проблеми соціально-економічного характеру, винуватцем яких став ЧФ. Сьогодні до них додалася політична складова, роль якої ще рік тому була на порядок скромнішою.
Всупереч пост-харківським заявам президента Росії Дмитра Медведєва про те, що Севастополь «для нас не сторонній» і що місту як головній базі Чорноморського флоту буде надана «спеціальна соціально-економічна підтримка», ось уже другий рік поспіль ця «підтримка» має вельми специфічну форму.
Зокрема, наразі заборгованість російського флоту перед міським бюджетом з обов`язкових платежів складає близько 20 млн гривень. З цієї суми борги ЧФ місцевому пенсійному фонду налічують 6983,9 тис. гривень, решта – заборгованість по лінії податкових органів. Унаслідок утвореної з боку Міноборони РФ заборгованості у розмірі 92 мільйонів російських рублів судноремонтному підприємству «Лазарівське адміралтейство» за роботи з відновлення технічної готовності кораблів і суден ЧФ, впродовж кількох років не виплачується зарплата севастопольцям-працівникам цього підприємства. На сьогоднішній день борг по зарплаті на «Лазарівському адміралтействі», створений руками російського оборонного відомства, складає 4,3 млн в українській національній валюті.
Досі російські військові остаточно не розрахувались із севастопольцями, обдуреними в рамках іншої фінансової афери – пайової участі в комерційному проекті військових будівельників ЧФ зі зведення 192-квартирного житлового будинку на вулиці Астана Кесаєва. Обіцяного Чорноморським флотом житла постраждалі від рук бізнесменів в погонах чекають впродовж останніх п`яти років.
Такими ж примарними, як і очікування обдурених жителів головної бази ЧФ, на тлі гучних заяв керівництва РФ про подолання наслідків першої хвилі світової економічної кризи, після двох років по укладенні Харківських угод залишаються й надії місцевої влади на зростання інвестицій в місто з боку російських бізнес-структур. За даними Управління державного комітету статистики в Севастополі, за підсумками 2011-ого прямі російські інвестиції в місто склали 25405,5 тис доларів США, що на 24% менше, ніж було інвестовано з боку РФ попереднього, 2010 року.
Втім, головною особливістю чергового календарного періоду дії нових угод щодо Чорноморського флоту стало переважання так званого політичного чинника, а предметом для з`ясування стосунків сторін на політичному фронті – газова тематика.
Вже давно очевидним став той факт, що саме до газового аргументу Москва найчастіше вдається, коли виникає необхідність повернути Київ у сферу свого геополітичного впливу. Так само, за усталеною традицією, на берегах Дніпра вважають за краще грати на темі ЧФ кожного разу, коли в Білокам`яній вимагають від України беззастережної капітуляції в тому чи іншому питанні. Фактично, ця логіка є фундаментом Харківських угод, і не дивно, що вона стала основою нинішнього етапу побудови двосторонніх відносин.
Достатньо погано прорахувавши дивіденди від операції «флот в обмін на газ» зразка 2010 року, українська сторона опинилася перед необхідністю ведення нових переговорів про отримання додаткової знижки ціни на російське блакитне паливо. У свою чергу, умовою поступок РФ назвала участь Києва в одному з підконтрольних їй ре-інтеграційних проектів пострадянської епохи – Митному або Євразійському союзі. Крім того, позаблоковій Україні пропонується подумати над участю в сумісному оборонному проекті (de facto – у військово-політичному альянсі). Зокрема, у ході березневої зустрічі в Москві зі своїм українським колегою Дмитром Саламатіним міністр оборони РФ Анатолій Сердюков заявив, що «Росія виступає за створення загального простору безпеки з Україною». «Для цього у нас є хороший потенціал як у військовій, так і у військово-технічній сферах».
Поки ж, очікуючи однозначного «так» і повернення України на орбіту своїх сателітів, Росія відновлює інструменти контролю і впливу на ситуацію в Україні.
Так, після нетривалої перерви, за роботу на території Криму готові взятися російські спецслужби. Зокрема, в 2011 році два офіцери органів безпеки у званні капітанів 1-ого і 3-ого рангу, приписані до розміщеного у Феодосії 31-ого науково-випробувального центру Міноборони РФ, щоб відзначитися перед вищим начальством, спробували придбати прослуховуючу апаратуру. Видно, пам`ятаючи нашумілу історію із затриманням на початку 2009-ого на українсько-російському кордоні іншого свого співробітника з устаткуванням негласного отримання інформації, російська спецслужба, замовивши обладнання через Інтернет, вирішила отримати його відразу за місцем використання – на території України. Проте і цього разу російські Джеймси Бонди попалися на гарячому співробітникам СБУ. Обох фігурантів шпигунської історії було засуджено українським судом до 4 і 4,5 років позбавлення волі з відстроченням на один рік виконання покарання.
Крім того, замість ліквідованої 2010 року 642-ої групи інформаційно-психологічних операцій на сьогодні у складі розвідки ЧФ РФ відновив свою діяльність аналогічний підрозділ інформаційно-психологічної боротьби.
З початком поточного року російська сторона так само розширила можливості розповсюдження в Севастополі й АРК матеріалів інформаційно-пропагандистського характеру. Зокрема, з 2 до 2,8 тисяч збільшився тираж офіційного органу інформаційного протиборства ЧФ – газети «Прапор Батьківщини», засновником якої є Міноборони РФ, а видавцем числиться командувач Чорноморським флотом.
Також з лютого цього року поновився перерваний в кінці 2010-го вихід газети «Російської общини Севастополя» - місцевої проросійської організації, яку опікає Москва. Як і раніше, газета видається п`ятитисячним тиражем на базі друкарні ЧФ, а флот, як і раніше, надає приміщення для роботи співробітників її редколегії. І все б нічого, якби видання не проповідувало міжнаціональну нетерпимість і не займалося пропагандою сепаратистських настроїв, зокрема повернення Севастополя до складу РФ. До речі, якщо офіційний Київ, і зокрема прем`єр Микола Азаров, не знає, чим провинилася Україна і за що Москва карає українську державу, надаючи знижки європейським партнерам і відмовляючись йти на поступки в газовому питанні «братському українському народу», друкований орган «Російської общини Севастополя» пояснює: «За ваш сепаратизм 1991 року, за Майдан 2004-ого, за українські «Буки» в грузинському місті Горі, за російські чорноморські маяки, за гоніння російської мови, за всю кравчуківсько-кучмівсько-ющенківсько-януковичіську хитро…мудрість останніх двадцяти років».
Втім, в арсеналі місцевих проросійських активістів і їх покровителя – Чорноморського флоту РФ – є й інші засоби, форми і методи реалізації на практиці російської зовнішньої політики ставлення до української держави. Виходячи з цього, чи не головним завданням для Києва повинні стати їх правильна ідентифікація і, зрозуміло, підготовка адекватної реакції на політично мотивовану поведінку аполітичних структур. Адже вже зараз стає зрозуміло, що шлях України до виконання зобов`язань за Харківськими угодами, буде зовсім не простим. Тим більше в умовах чергової ротації російських кремлівських еліт.
Олексій Стрілецький, Севастополь
