Думка
Прочитала на веб-сайті УНІАНпро те, що більшість опитаних задоволена результатами виборів. І справді, громадяни виконали свій громадянський обов’язок – сходили на виборчі дільниці й проголосували, – а тепер застигли в очікуванні, сподіваючись на зрозумілі, справедливі та послідовні кроки влади.
Проте вже перші заяви Глави держави та дещо істеричні нотки з табору БЮТ показали: 2006 рік може повторитися. Із того, що озвучувалося в пресі, важко зрозуміти: чи Президент справді хоче “широкої коаліції” з Партією регіонів, чи просто розпочався політичний торг, мета якого натиснути на партнера, аби витиснути із ситуації можливий максимум.
Я зустрічалася з людьми із оточення Глави держави й переконалася, що результати виборів справді виявилися мало приємними для президентської команди. Важко сказати, чим у штабі незадоволені більше – низьким показником “Нашої України – Народної самооборони” чи високим відсотком, який набрали потенційні партнери.
Проте сьогодні напруга, спричинена в суспільстві очевидним небажанням Президента бачити прем’єром Тимошенко, здається, потроху спадає. Віктор Андрійович з цією сумною перспективою, схоже, змирився, хоча надій на швидкий кінець активної суперниці (як глави уряду), сміємо припустити, не облишає. В його оточенні є люди, котрі сподіваються, що хазяї Партії регіонів теж не сплять і ведуть активну “роз’яснювальну” роботу серед деяких нестійких членів майбутньої фракції БЮТ. Уявляєте, як буде приємно Президенту та прихильникам “широкої коаліції” з його табору – як-то Юрію Єханурову, Івану Плющу, Віктору Балозі та ін. – якщо голосів за Тимошенко-прем’єра не вистачить через те, що за неї не голосуватимуть певні “просвітлені” бютівці. Самі ж нунсівці, звісно, проголосують так, як скаже Президент, тобто “за”.
Щось подібне в історії українського державного будівництва вже було. Наприкінці 1999 року вдруге обраний Президентом Леонід Кучма запропонував парламенту вдруге затвердити на посаді прем’єр-міністра Валерія Пустовойтенка. Сам Кучма сподівався, що цього не станеться. І, звісно ж не сталося. Верховна Рада прокатала Пустовойтенка, і Леонід Данилович висунув на посаду глави уряду кандидатуру, узгоджену на всіх міжнародних рівнях, – Віктора Андрійовича Ющенка.
З другого боку, верхівка БЮТ розбирається в політичних інтригах не гірше від Балоги–Плюща і навряд чи піде на голосування, не забезпечивши собі гарантовану кількість голосів із певним запасом. Мабуть, не треба бути Павлом Глобою, аби передбачити, що рятівні резерви бютівці шукають у лавах Блоку Володимира Литвина. Так само легко передбачити, що з ними працюють і “дони”. Питання лише в тому, чиї “аргументи” виявляться вагомішими. У цьому, власне, і полягатиме інтрига майбутньої коаліціяди. Тож, судячи з усього, помилялися ті, хто стверджував, що люди Литвина золотої акції не матимуть, бо, мовляв, більшість складається і без нього.
Більшість, може, і складається, тільки в українських реаліях, якщо до 156 додати 72, не завжди виходить 228. Це може бути й значно менше. Або більше?
Оксана Охрімчук, Київ
