Думка
Цього разу неділя – а такі дні зазвичай не можуть похвалитися особливою інформаційною насиченістю, – піднесла відразу два сюрпризи. Перший привіт прилетів із стану Партії регіонів. Так би мовити, найнепублічніший зі всіх публічних регіоналів Анатолій Толстоухов, викликавши напад здорового подиву (він що, телевізор ніколи не дивиться?), ні з того ні з сього підняв тему створення широкої коаліції. Та ще в якому контексті!
Мовляв, рух назустріч Партії регіонів і «Нашої України – Народної самооборони» настільки суперечливий “політично і психологічно”, що перенавантажувати його ще участю в одній коаліції з комуністами – “це означає закрити даний процес взагалі”. У зв`язку з цим Толстоухов припустив, що найбільш прийнятним форматом широкої коаліції є союз Партії регіонів з частиною «Нашої України – Народної Самооборони» і блоком Литвина, плюс «участь комуністів в голосуванні з тих питань, де буде знайдена спільна мова або де вони підтримають той або інший законопроект».
Далі пішли філософські роздуми про природу коаліції як такої («щоб запрацювала коаліція із знаком «плюс», а не із знаком «мінус»), більш схожі на спроби на пальцях пояснити різницю між їхніми шпигунами і нашими розвідниками. А також короткий виклад трьох сценаріїв: «широка коаліція», «помаранчева монополія» і «стабільна нестабільність».
“Але третій варіант не є самостійним, потенційно постійним, він буде своєрідним ванькою-встанькою між першим і другим, і так або інакше, але достатньо швидко ситуація повинна прийти до одного з двох”, – резюмував Толстоухов.
І поки здивовані читачі новин намагалися розібратися, яка це муха вкусила в.о. міністра без портфеля, на інформаційному горизонті з`явився тезко першого оратора – Анатолій Матвієнко (НУ–НС) з Чернівців. Тобто не родом з Чернівців, а виступав він у Чернівцях, де і видав: мовляв, «створення широкої парламентської коаліції за участю БЮТ, блоку НУ–НС і Партії регіонів» було і залишається найкращим виходом для України. Треба розуміти, незважаючи навіть на те, що Тимошенко ні про яку «ширку» і чути не хоче, а на словосполучення «Партія регіонів» ледве не криком «Караул! Гвалтують!» реагує.
Матвієнко ще багато і образно говорив про чисельники і знаменники, про те, куди треба записати «Україна», а куди – засунути власні амбіції. Тимошенко дісталося на горіхи за те, що не хоче широкої коаліції, тому що готує собі «запасний варіант на президентські вибори». А до купи – ще і за те, що вона сама фактично створила. «ширку», а іншим роти затикає.
От як це було сказано: «Вона говорить «Регіонам» – ми ніколи не підемо з вами в коаліцію, нічого не хочемо мати спільного, але для того, щоб ви були задоволені, готові вам віддати посади першого віце-спікера, віце-прем`єра, заступників всіх міністерств Кабміну без винятку. Я задаюся питанням: а де є така практика, щоб опозиція одержувала владу у опонентів, які повинні реалізовувати свою програму? Ніде в світі немає такої практики. Але за своєю суттю це і є широка коаліція, але називати її такою ми не можемо, тому що «не велено».
За компанію перепало «Регіонам». Бояться, мовляв, нового перерозподілу власності. Тимошенко вибирати не хочуть, очевидно, в прем`єри. Війна їм вигідна, адже після створення демкоаліції за ситуацію вже відповідають не «Регіони», а НУ–НС з БЮТ на пару. Ситуацію прагнуть дестабілізувати: «Ходять і шукають, кого ж можна купити. З 227, що залишилися, двох знайти на кожну ситуацію голосування дуже легко».
І оскільки цих типів закликати до порядку не виходить ніяк, а «поштовх» реформам необхідний до зарізу, значить, треба (чудовий висновок!) зігнати БЮТ, НУ–НС і ПР в одну загороду – пардон, в одну коаліцію. Цікаво, як цей недільний оратор має намір переконувати Тимошенко в необхідності змириться з таким розвитком подій?
Союзнички, блін... Адже, що найгірше, розмір вже створеної коаліції ну ніяк не дозволяє махнути рукою на всіх цих матвієнків з плющами (той, до речі, ще нічого – він просто голосувати відмовляється, хоч вголос воду не мутить, і на тому спасибі) і сподіватися, що все закінчиться благополучно. Ага, а потім ще всі п`ять років трястися: а ну, хто там ще чого напридумує?
Так і хочеться услід за Прокопом Свиридовичем Сєрковим прохрипіти: «Дайте мне его хочь за горло подержаться!»
Віра Сорока, м. Київ
