Чи готова українська влада захистити внутрішній ринок палива?

Дмитро Марунич
13:34, 11 червня 2020
Енергетика
464 0
Думка

Ринок нафтопродуктів переживає в країні не найкращі часи. Руйнівні наслідки коронавірусної кризи, що викликали суттєве зменшення споживання, лише загострили кризові тенденції на ньому.

Проаналізуємо митну статистику. Так, споживання дизпалива у I кварталі 2020 року становило 1,387 млн т, що на 1,5% менше, ніж за аналогічний період року минулого. Це стало першим випадком падіння квартального споживання з 2015 року.  

Основним джерелом постачання дизпалива на вітчизняний ринок залишається Російська Федерація, частка якої у I кварталі склала 41%. Разом з тим, імпорт російського дизпалива у порівнянні з аналогічним періодом 2019 р. знизився на 10%.

Цьому сприяло обмеження поставок по трубопроводу «ПрикарпатЗахідтранс», на які з жовтня 2019 р було встановлено спеціальне мито у 4%. Одразу на 45% зменшилися і поставки з білоруських НПЗ через обмежені поставок російської сировини в І кварталі 2020 р.

Здавалося б, на фоні такого падіння імпорту із традиційних джерел ринок мала б очікувати глибока криза, а споживача – зростання цін на АЗС, спричинене дефіцитом? Однак ринок прийняв ці виклики і витримав. Так, зниження білоруського імпорту було частково компенсовано більш ніж дворазовим зростанням поставок литовського палива. Зросли поставки через морські порти на півдні країни.

Одночасно, скорочення імпорту дизпалива на 3% лише додало оптимізму внутрішньому виробнику. Так, виробництво дизпалива на двох українських НПЗ в перші три місяці 2020 р зросло на 9%, а частка українського ресурсу в балансі ринку підвищилася до 13,8%, з 12,4%.

Навіть побіжний аналіз ситуації на ринку дизпалива свідчить про те, що введення додаткових мит та обмеження імпорту з РФ не мало руйнівних наслідків, про які подекуди заявляли у компаніях-імпортерах.

Постачальники дизпалива з РФ зменшили маржу, але не залишили український ринок. Він є зручним для них, та приносить  непогані заробітки. Зрештою, імпортери скоріше вгамують власні апетити, щоб не втратити українського споживача.

Домінування на ринку України дизпалива з РФ і Білорусі пов’язане с ціновим демпінгом. Аналіз ефективності продажу дизпалива російськими нафтовими компаніями і білорусами через порти Балтійського моря у порівнянні з цінами, що пропонуються українським трейдерам, свідчать, що Україна для нафтопродуктів з РФ і РБ є преміальним ринком. Додаткова маржа при постачанні в Україну у порівнянні с експортом в Європу становить $60-70 за тонну. Так, за даними агентства Аргус Петролеум ціна на дизпаливо на російсько-білоруському кордоні напряму у Вентспілс на початку червня становила $262 за тонну, а для України - приблизно $325 за тонну.

Порівняння логістичних витрат на постачання нафти і готових нафтопродуктів показує, що різниця в логістиці становить приблизно $50 на тонну. Відповідно, розвиток переробки в Україні, балансування споживання і виробництва всіх нафтопродуктів, в т. ч. за рахунок податкового стимулювання, матиме в перспективі позитивний вплив на здешевлення нафтопродуктів в Україні на 10-15% у порівнянні з існуючим перевищенням рівня внутрішніх цін над світовими базовими котируваннями.

21 січня 2020 року національні виробники нафтопродуктів ПАТ «Укртанафта», АТ «Укргазвидобування», ПАТ «Укрнафта» подали спільну скаргу щодо субсидованого імпорту російських нафтопродуктів. Заявники пропонують на 2020 рік встановити ставку компенсаційного мита на рівні 8,46%, що фактично дорівнює додатковій маржі, яку отримують трейдери та російські експортери.

Фактично Росія порушує правила міжнародної торгівлі при поставках нафтопродуктів в Україну, компенсуючи витрати виробникам з бюджету РФ, за схемою повернення з бюджету акцизів, що є субсидуванням та ігнорування норм ВТО. Окремі норми Податкового Кодексу РФ вводять персоніфіковані субсидії для російських НПЗ, які залежать від обсягів переробки нафти і обсягів виробництва продукції відповідної якості з цієї нафти, обсягів експорту і цін реалізації нафтопродуктів на експорт і на внутрішньому ринку, враховують місця розташування НПЗ і закладає механізм компенсації логістичних витрат пов’язаних з експортом нафтопродуктів. Лише у 2019 році за такими параметрами компенсації нафтовим компаніям із Фонду національного добробуту склали 400-450 млрд. рублів.

 Додаткові надходження від мит на російських нафтопродуктів вже у поточному році можуть становити 1,2 млрд. грн. та 3,6 млрд. грн. у 2021 році. Ці гроші можуть бути витрачені на ремонт та будівництво доріг.

Результати минулорічного запровадження мит щодо поставок дизпалива продуктопроводом засвідчили, що запровадження компенсаційних заходів не призвело до дефіциту чи зростання цін на паливо для кінцевого споживача. Зросла конкуренція на вітчизняному ринку. Імпортні поставки з Білорусії, Литви, Польщі, морські танкерні поставки з інших країн, а також внутрішнє виробництво дозволили компенсувати можливе зменшення обсягу поставок з РФ або здорожчання пального.

Зростання обсягів виробництва на вітчизняних нафтопереробних підприємствах матиме позитивний вплив не лише на стан нафтопереробної галузі, а й на ринок нафтопродуктів. Більша пропозиція – це конкурентні переваги для кінцевого споживача, а значить, нижча ціна і прогнозована ситуація на ринку. Зниження вартості палива на 10% це +2% ВВП України.

Зокрема, Кременчуцький НПЗ, який наразі здійснює переробку 2,5 млн. т нафти може відразу збільшити обсяг переробки до 4,5 млн, а подальшому до 7 млн. т. Врешті-решт, працюючі нафтопереробні заводи (Кременчуцький НПЗ та Шебелинський ГПЗ)  можуть забезпечити внутрішній ринок України: бензином на 100%, дизпаливом на 50%, LPG на 60 %.

Нині ж ринок України залишається залежним від імпорту. Росія має важелі впливу і на другого за обсягами постачальника дизпалива в Україну – Білорусь: зимовий конфлікт між Москвою і Мінськом стосовно постачання нафти призвів до суттєвого зменшення імпорту нафтопродуктів із РБ. Якщо росіяни, як це було неодноразово за останні роки, «несподівано» припинять поставки або різко їх знизять, кризи не уникнути.

Таким чином, зменшення присутності російських нафтопродуктів є стратегічним кроком, спрямованим на забезпечення сталого функціонування українського ринку.

Окрім економічних аспектів також не слід забувати і про політичні. Зважаючи на агресивну політику Москви у відношенні України, спровокувавши чергову кризу, російська влада цілком може використати залежність українського ринку нафтопродуктів для реалізації власних цілей, що далекі від економіки.

І останнє. Пандемія коронавірусу, поміж іншого, призвела до повернення до політики економічного ізоляціонізму навіть у тих країнах Заходу, що раніше виступали за пришвидшення глобалізації та лібералізацію світової торгівлі. На пост-радянському просторі країни, що традиційно мають хороші стосунки з Росією, також використовують протекціоністські заходи. Зокрема, Казахстан, що є членом Митного союзу, запровадив чергові обмеження на поставки російського автомобільного палива на власну територію. Завдяки розумній протекціоністській політиці місцеві НПЗ ще у 2018 році завершили модернізацію, в результаті чого зросли обсяги виробництва. Збільшені потужності дозволили підприємствам не лише забезпечити внутрішній ринок, а й суттєво збільшити обсяги експорту нафтопродуктів, зокрема і до України.

Дмитро Марунич, Українська енергетична асоціація, член правління

Читайте останні новини України та світу на каналі УНІАН в Telegram

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter