Щоб підвищити продуктивність праці до середньоєвропейських стандартів, Україні треба або 3 млн. мігрантів щорічно, або підвищення мінімальної зарплати, такий висновок робить тижневик "Комментарии:".

Сьогодні загальна продуктивність праці в українській економіці, розрахована як об'єм ВВП з урахуванням купівельної спроможності на одного зайнятого, складає усього 16% від американського рівня. І, за оцінками аналітиків McKinsey Company, для підтримки темпів зростання ВВП на рівні 1998-2007 років Україні необхідно підвищити продуктивність праці, як мінімум, у 2,6 раза - десь до 7,5%. (Урядовий прогноз зростання продуктивності праці на 2010 рік - 2,9%.)

У нинішній ситуації, в цілому, продуктивність праці можна збільшити екстенсивним або інтенсивним шляхом, тобто через модернізацію економіки. За оцінками експертів, запросивши до 2020 року 29 млн. іноземних робітників, Україна досягне продуктивності праці сьогоднішньої Польщі. Але за таких темпів залучення робочої сили (майже 3 млн. осіб на рік) вірогідніші етнічні конфлікти, ніж зростання продуктивності.

Відео дня

Власники українських підприємств упевнені, що кращий стимул для модернізації - це пільги і преференції. Проте, як показав досвід, потрібного ефекту це не дає. Україна 15 років отримувала дешевий газ, існували пільги для підприємств хімічної і металургійної промисловості (у рамках держпрограм), а жодне українське підприємство за цей період не завершило (а багато хто навіть не починав) процес модернізації. Яскравий приклад - "Криворіжсталь". Якщо на момент продажу комбінату Лакшмі МІТАЛЛУ зношеність його основних виробничих потужностей складала 60-65%, то сьогодні цей показник вже досяг 90%.

Як пише видання, держава може стимулювати модернізацію виробництва шляхом поступового підвищення мінімальної заробітної плати.

У розвинених країнах, де витрати на купівлю праці складають від 60% усіх витрат виробництва, зниження витрат і підвищення ефективності виробництва історично досягалося шляхом заміни дорогого людського ресурсу (робочої сили) продуктивнішим і дешевшим ресурсом - новою технікою. В Україні ж витрати на купівлю праці досягають максимум 20%. Така дешевизна праці (при досить високій вартості модернізації) робить вигідним збільшення виробництва шляхом залучення додаткових співробітників. Поки витрати на прийом додаткового працівника не нестимуть прямої загрози отриманню прибутку, модернізації в країні не буде.

Як зазначають "Комментарии:", можна прослідкувати чітку кореляцію - з початком швидкого зростання мінімальної зарплати в Україні у 2005 році почалися процеси модернізації відразу у ряді галузей. Причому усе відбувалося за однією схемою: організації працедавців під час внесення урядом проекту бюджету дружно попереджали про те, що чергове підвищення мінімалки уб'є промисловість, потім мінімальна зарплата з політичних міркувань все-таки підвищувалася, а підприємства переглядали плани з модернізації у бік прискорення.

Водночас невеликі компанії швидко знайшли вихід: щоб не підвищувати продуктивність, вони пішли в тінь. У великих підприємств, де такі схеми задіювати проблематично, поки що є солідний "запас міцності". Там фонд оплати праці в собівартості продукції займає 5-7% (у Східній Європі - не менше 25%). Не нарощувати цю частку поки дозволяють найпростіші рішення - звільнення. Але в певний момент стане очевидно, що далі скорочувати персонал не можна, і тоді прийде час модернізації.