Homo sapiens прибули в Новий Світ через Берингову протоку за історично короткий проміжок часу, а не кількома хвилями, стверджують автори статті в журналі Science.
Маанаса Рагхаван (Maanasa Raghavan) з копенгагенського Музею природної історії і її колеги з США, Росії та інших країн провели секвенування і порівняння геномів сучасних і стародавніх мешканців Нового Світу, Сибіру і Океанії, повідомляє Lenta.ru.
Читайте такожУ кожної людини не менше 193 тисяч родичів у всьому світі
Вчені прийшли до висновку, що перші американці мігрували з Сибіру не раніше ніж 23 тисячі років тому, в суворий період останнього льодовикового максимуму.
Крім того, не менше восьми тисяч років предки індіанців провели в Берінгії— палеогеографічній області на кордоні північно-східної Азії та північно-заходу Північної Америки. Тільки танення льодовиків (приблизно 13 тисяч років тому) відкрило їм шлях до внутрішніх областей континенту. До того ж періоду відноситься поділ предків індійців на дві гілки, які згодом поклали початок численним етносам Нового Світу.
Дослідники стверджують, що генетичні відмінності між американськими аборигенами є не результатом змішання різних хвиль мігрантів зі Старого Світу, а виключно наступних подій історії регіону. Вони оскаржують «палеоамериканську» теорію про австрало-меланезійське походження деяких груп індійців.
Сильні генетичні «сигнали» австрало-веддоїдної раси знайшли тільки уалеутів, які опинилися ближче до мешканців Східної Азії, Океанії і денисовців. Дані археології свідчать про те, що у бурхливій історії Алеутських островів мав місце приплив австрало-меланезійського і сибірського населення. Більше того, частина «нових» генів надалі потрапила до інших групувань індіанців: саме так можна пояснити слабку присутність генів, характерних для коряків, у аборигенів Південної Америки.