Сучасні собаки відокремилися від вовків значно раніше, ніж вважали вчені, і походять вони не від однієї популяції вовків, а від кількох. Сам же процес одомашнення був поступовим і різним у багатьох регіонах.
Такі висновки озвучив американський еволюційний біолог із Ратгерського університету Скотт Треверс у своїй колонці для Forbes.
Він пише, що скам’янілості натякали на появу "собачих" рис понад 30 тисяч років тому, тоді як генетичні дослідження вказували на значно пізніше відокремлення собак від вовків. Цю загадку вдалося розв’язати вченим, які розшифрували геном 35-тисячолітнього вовка з Таймирського півострова в Сибіру.
За словами Треверса, їхній аналіз показав, що предки сучасних собак відокремилися від вовчої лінії ще до останнього льодовикового максимуму, а це набагато раніше, ніж вважалося за попередніми оцінками.
Дослідження також виявило, що сучасні собаки походять від кількох популяцій вовків, а не лише однієї. Це свідчить про те, що одомашнення було не одноразовою подією, а поступовим процесом, який відбувався в регіонах по-різному.
Як пише біолог, деякі арктичні породи собак ще й досі зберігають від 1 до 27% своєї ДНК від цього давнього таймирського вовка.
Зв’язок між людиною та собакою
Те, що справді відрізняє собак від вовків, - це унікальний зв’язок, який пси змогли створити з людьми, зауважує науковець. Якщо вовки лише трималися поблизу людських поселень, то собаки, за його словами, за тисячі років одомашнення навчилися читати жести людини, реагувати на соціальні сигнали й активно шукали людської компанії.
Еволюція собак відобразилася не лише в їхніх генах, а й у культурі та історії людини. Археологічні дані із Прибайкалля у Східному Сибіру свідчать, що деякі давні мисливці-збирачі ставилися до собак і навіть вовків із такою ж турботою, як і до людей, стверджує Треверс.
Він зазначив, що детальні дослідження цих поховань показують: певних тварин люли сприймали як окремі особистості, можливо, навіть як істот із "душами", їх навіть хоронили подібно до людей.
"Це свідчить, що з найдавніших часів люди цінували собак як соціальних партнерів і навіть духовних істот. Такі ранні взаємини заклали основу для глибокої співпраці, яка з часом переросла у винятковий зв’язок людини й собаки", - пише Треверс.
Як одомашнення змінило собак
За словами науковця, нові дослідження підтверджують те, що собаки налаштовані на спілкування з людьми значно більше, ніж вовки, яких намагаються одомашнити. Експерименти з цуценятами собак і вовків, яких вирощували в однакових умовах, показали: навіть кількатижневі собаки більше тяжіють до людини, ніж такого ж віку вовки. Вони частіше встановлюють зоровий контакт і краще розуміють жести. Вовки ж, попри однакову соціалізацію, залишаються більш незалежними, наголосив Треверс.
Утім, підкреслив він, у несоціальних завданнях, як-от запам’ятовування чи вирішення проблем, обидва види показали подібні результати. На його думку, це означає, що одомашнення підвищило соціальні й кооперативні здібності собак, а не їхній загальний інтелект.
Соціальний зв’язок між собаками та людьми й досі разюче відрізняється від взаємин із вовками, навіть попри спільне походження, пише біолог. Він навів дані дослідження 2025 року, яке порівняло соціалізованих собак і вовків.
"Результати виявили цікаві відмінності в тому, як ці тварини виражають себе у стосунках із людьми. Вовки зазвичай демонструють насторожені вуха, направлені вперед, тоді як собаки мають ширший спектр виразів, зокрема такі, що сигналізують про невпевненість або підпорядкування. Вони також частіше виляють хвостом, дивляться в очі й шукають близькості", - розповів Треверс.
Вражаючим відкриттям, за його словами, було й те, що люди теж реагують інакше: вони частіше та позитивніше виражають емоції до собак, ніж до вовків, і це свідчить, що й наші власні упередження підсилюють поведінкові відмінності.
Усі ці результати, за словами ученого, підкреслюють складність взаємин між людьми та тваринами, а надзвичайна соціальна гнучкість собак є результатом як еволюційного одомашнення, так і двостороннього впливу взаємодії з людьми.
Таким чином, унікальний зв’язок, який люди встановили із собаками, - це живий доказ тисячоліть спільної еволюції та партнерства, підсумував Треверс.
Раніше УНІАН розповідав, чи справді ваш собака вас любить. Ішлося про те, що ознаками любові тварини до людини є дві групи показників: поведінкові та фізіологічні.
Щодо поведінкових, то, як зауважувалося, собаки, як і діти, проявляють прихильність через тривогу розлуки, вони чутливі до наших емоцій. З-поміж фізіологічних доказів любові собак до людей називали такі: зміна пульсу при зустрічі і розлуці з людиною, виділення гормону окситоцину при погляді на господаря тощо.
