Затемнення Сонця надсилають гравітаційні хвилі на Землю, які залишають сліди.
Як пише New Atlas, науковці вперше виміряли ці гравітаційні хвилі. Вони здатні створювати повітряні кишені, які підіймаються вгору, а потім опускаються на колишнє місце, після чого знову нагріваються і цикл повторюється.
"Це створює знайому хвильову картину, яку можна побачити на радіолокаційних зображеннях і навіть іноді з землі, коли хмари збираються на вершинах, а чисте повітря залишається в западинах. Тригерами гравітаційних хвиль можуть бути такі речі, як гірські хребти, штормові осередки та навіть просто різниця температур між денною та нічною. Таким чином, давно передбачалося, що сонячні затемнення матимуть подібний вплив на атмосферу", - зазначає видання.
Проєкт Nationwide Eclipse Ballooning Project (NEBP) об'єднав міжнародні групи студентів, які запускали метеорологічні кулі під час затемнень. Кожна з них була оснащена радіозондом, який вимірював температуру, місце розташування, вологість, напрямок і швидкість вітру. Дані реєструвались кожну секунду й передавались на землю. У 2019-2020 роках експеримент нічого не дав, через помилки в зборі інформації та погану погоду.
Однак під час затемнень у 2023 і 2024 роках науковці змогли отримати результат. Вони запускали метеорологічні кулі з різних місць, обмежених траєкторією повного затемнення. Також увагу приділили погоді та відсутністю прилеглих гір.
В результаті одна з повітряних куль впала з висоти 25 900 до 19 800 м під час затемнення. Також були виявлені характерні ознаки атмосферних гравітаційних хвиль.
"Ми об’єднали всі дані відповідно до часу, і коли ми побудували цей часовий ряд, я вже бачив смуги в сигналі", — сказав Цзе Гун, один із учасників дослідження.
Попередні результати, які були представлені на літній зустрічі Американського астрономічного товариства, доступні онлайн. 360-градусне відео з камер на одній повітряній кулі під час затемнення можна побачити нижче.
Наукові дослідження
Як повідомляв УНІАН, нещодавно космічний апарат "Нові горизонти", який зараз знаходиться на відстані майже 60 астрономічних одиниць від Сонця, знайшов приховану й невідому до цього частину на краю Сонячної системи.
