На 95-році життя помер головнокомандувач Української повстанської армії Василь Кук.
Як повідомили УНІАН у прес-службі Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, прощання з покійним відбудеться 10 вересня з 12 до 17 години у Будинку вчителя (м.Київ, вул.Володимирська, 57).
В.Кука поховають 11 вересня на його батьківщині, в с.Красне Буського району Львівської області, як заповідав покійний.
 |
| Останній головнокомандуючий УПА Василь Кук. Фото 2004 р. |
Василь Кук (псевдо – Леміш, Юрко, Медвідь, полковник Коваль) народився 11 січня 1913 року в селі Красному на Львівщині. З 1929 року – член Української Військової Організації. З 1933 року, навчаючись на юридичному факультеті Люблінського університету, стає зв’язковим Крайової екзекутиви. З 1933 по 1936 рік Василь Кук відбуває перший арешт, а потім ув’язнення. З травня 1937 року перейшов на нелегальне становище.
30 червня 1941 року він брав участь у проголошенні Акта про відродження Української держави у Львові, очолив спеціальну похідну групу, яка мала завдання здійснити таку ж акцію в Києві. Заарештований гітлерівцями під Києвом. Утік, продовжив підпільну роботу, очоливши у Дніпропетровську Провід ОУН.
Кук вперше запровадив в практику ОУН випуск листівок російською мовою. Архівні документи свідчать про те, що В.Куку вдалося залучити до підпілля етнічно неукраїнське та російськомовне населення. Василь Кук обстоював реформування ідеології ОУН від “донцовської” правої до ліволіберальної. У виданій у 1950 р. за керівництва В.Кука підпільній брошурі “Хто такі бандерівці та що вони хочуть” прослідковувалися навіть соціал-демократичні ідеї.
З 1944 року Василь Кук повертається в Галичину, стає одним з найближчих соратників Романа Шухевича, згодом його заступником. Після смерті останнього в березні 1950 р. перебирає на себе обов’язки керівника УПА.
Захоплений у полон 1954 р. Василь Кук шість років перебував в ув’язненні, звідки був звільнений у часи хрущовської "відлиги". З 1960 року працював у Центральному державному історичному архіві в Києві, в Інституті історії АН УРСР. Після написання праці “Марксизм-ленінізм про українське національне питання” був звільнений з роботи із забороною працювати в школах та наукових установах.
До кінця життя продовжував брати участь у громадському житті: очолював науковий відділ Братства ОУН-УПА, публікував спомини, виступав перед молоддю та на наукових конференціях...
