Верховна Рада ухвалила закон, який коригує переклад Європейської хартії мов і вилучає російську з переліку мов, що потребують державного захисту. У розмові з УНІАН народний депутат Володимир В'ятрович розповів, яке практичне значення матиме це рішення.
Парламент ухвалив законопроєкт, який передбачає правильний переклад Європейської хартії мов і вилучає з ратифікаційного закону російську. Чи буде це мати практичне значення?
Це буде мати дуже практичний характер. Станом до ухвалення цього закону, в Україні діяв закон, який передбачав те, що російська мова має охоронятися українською державою відповідно до вимог Європейської хартії мов.
Це стало можливим завдяки активності колись українського громадянина, а наразі громадянина Росії Дмитра Табачника. Зокрема використовувався некоректний переклад, де йшлося про мови національних меншин, а не міноритарні мови. В оригінальній хартії йдеться про ті мови, які є під загрозою зникнення.
Безперечно, що російська такою мовою в Україні не є. Проблема полягала в тому, що цей закон потребує змін і коректного перекладу, як наголошували ще кілька років тому. Були навіть рішення Конституційного Суду України, які підтверджують необхідність його перегляду.
І врешті, два роки тому вперше Кабмін реалізував закон про порядок, який вчора ми нарешті ухвалили. Що це означає? Це означає, що Україна не буде витрачати ресурси на захист російської мови, як якоїсь "зникаючої" в Україні.
Це значить, що Україна не буде звітуватися перед іншими підписантами цієї хартії, європейськими державами, про те які заходи вжити на захист російської мови.
Натомість насправді буде захищатися ціла низка тих мов, які належать національним групам України, які справді під загрозою зникнення: новогрецька, урумська, ромська, ідиш і вилучається також молдавська мова, якої не існує в Україні.
Тому, в принципі, це важливі речі, які стали можливими, на жаль, тільки тепер, з суттєвим запізненням.
Що саме маєте на увазі, коли говорите, що Україна наразі не буде витрачати ресурси на підтримку російської мови й чи витрачали ми їх до вчорашнього дня?
Розумієте, якщо Україна бере на себе обов'язок захищати якусь мову, це означає, що якісь з ресурсів, в тому числі фінансових, інформаційних, кадрових, будуть використовуватися на те, щоб власне зберегти цю мову, тобто, щоб були ті люди, які будуть моніторити цей процес, щоб були якісь засоби масової інформації, які будуть виходити цією мовою, щоб були можливості якихось інших способів поширення цієї мови.
Тому всі ці ресурси, станом до вчора, могли та мали навіть поширюватися і на захист російської мови.
Можливо, що на період війни це де-факто було призупинено, але в будь-якому випадку де-факто треба було провести до де-юре, тому що ми могли опинитися в ситуації, коли наші європейські партнери почали б від нас вимагати: ви є підписантами цієї хартії, виконуйте її в повному обсязі.
Чи змінить цей закон сенс 10-ї статті Конституції, який гарантує вільний розвиток, використання та захист інших мов національних меншин, до яких включали й російську?
Ні. Щоб змінити Конституцію, потрібні відповідні конституційні зміни, а наразі це неможливо через воєнний стан. Водночас 10-та стаття Конституції не надає жодних особливих прав чи преференцій для російської мови і не зобов’язує Україну виділяти спеціальні ресурси для її захисту.
Це абсолютно декларативна насправді стаття, яка стала компромісом з тодішньою проросійською більшістю в парламенті, але там якихось механізмів, які би сприяли захисту та поширенню російської мови, насправді немає.
Володимир В'ятрович — історик, громадський діяч, політик.
Був директором Центру досліджень визвольного руху (2002–2010). У 2008–2010 рр. — директор архівів Служби безпеки України.
З 25 березня 2014 року по 18 вересня 2019 року — очолював Український інститут національної пам’яті (УІНП).
З грудня 2019 — народний депутат України від партії "Європейська Солідарність".
Як історик спеціалізується на історії визвольного руху, історії ХХ століття, радянських репресіях, архівах радянських спецслужб тощо. Є автором книг та досліджень про українську історію, зокрема про діяльність національно-визвольних рухів.
