Під час свого візиту до Києва Генеральний секретар НАТО Марк Рютте зазначив, що в розмовах про гарантії безпеки для України йдеться, серед іншого, про те, що ЗСУ стануть першою лінією оборони в разі агресії, а другим рівнем - "Коаліція бажаючих", до якої потенційно можуть приєднатися США. Про реалістичність та ефективність такого підходу УНІАН поговорив з Ігорем Луценком, командиром підрозділів операторів безпілотників, засновником Центру підтримки аеророзвідки.
Наскільки реалістичний підхід, за якого першою і фактично головною гарантією безпеки України залишаються самі ЗСУ? Чи достатньо цього для стримування Росії? А що з військами союзників?
Європейські силові структури, зокрема, їхні збройні сили, показали себе нездатними захищати свої інтереси. Що видно на прикладі Гренландії: навіть коли мова йде про країну Європи і члена НАТО. Тобто вони взагалі не налаштовані на будь-який конфлікт. Тому сподіватися на них не можна.
Що вже говорити про США, які зараз взяли курс дружби з Росією проти Китаю. Ця стратегія для них набагато цінніша, ніж можливі проблеми України.
З цих міркувань вся ця піраміда або матрьошка, як її називають, гарантій безпеки нам жодним чином не допоможе.
Що, з військової точки зору, може означати участь "Коаліції бажаючих" після мирної угоди? Ми можемо отримати якісь навчальні місії, військову присутність, протиповітряну оборону? Де межа між підтримкою і прямим стримуванням Росії?
Те, що від них можна отримати, - це будь-яка небойова допомога. Вони можуть нам, наприклад, будувати свій "Старлінк". Тобто через кілька років Україна може мати аналогічну систему. Якісь добровольці - це зрозуміло. Але бойові - точно ні. У них можна просити профінансувати засоби ППО, які інтегруються в наші збройні сили. Це майже участь у війні, але дуже легка. Але солдатів - не буде.
Більше того, і найголовніше, що я хочу сказати: насправді, від них ніякого толку. З тією концепцією, яка у них є, вони не готові поки що взагалі хоч якось бути нам корисними. З багатьох-багатьох причин, але одна з головних - старі військові хочуть воювати по-старому.
Чи може розміщення західних військ в Україні, навіть в обмеженому форматі, стати фактором, який зупинить повторну агресію Росії, або Кремль здатний проігнорувати це?
Слабо здатний. Ми бачили, наскільки зараз в Європі хиткі електоральні позиції прихильників України. Через деякий час у Франції може виграти Ле Пен, у Німеччині - "АДГ". І цього достатньо, щоб все розвалилося.
Тоді ніхто нікого не направить?
Так. Припустимо, Німеччина відкликає своїх. І тоді всі інші кажуть: "Так, вибачте, ми не можемо, у нас не вистачає. Ми теж пішли".
Але наявність іноземних військових у нас якось зупинить Кремль від удару по Україні? Тому що там можуть перебувати іноземні громадяни, тієї ж Німеччини.
Залежно від того, який буде настрій Кремля. Це, скажімо так, у багатьох випадках може їх і не зупинити. Тому що зрозуміло, що на передовій цих військових не буде.
Більш того, є багато випадків, коли гинуть ті ж російські військові. Коли загинули "вагнеровці" в Сирії, ніхто ж не оголошував війну Америці. Хоча це був явно удар по них. Є традиція замовчування якихось речей, і все.
Чи можна вважати озвучену Рютте багаторівневу модель гарантій безпеки достатньо сильною, щоб Росія "ніколи більше не намагалася атакувати", як він говорив, або без формального членства в НАТО ризик повторної війни все одно зберігається?
Ризик зберігатиметься навіть при вступі до НАТО. Росія чітко вибила США з НАТО і вважає, що НАТО тепер їхня майже здобич. Це, в певному сенсі, навіть правда.
Якщо після підписання мирної угоди Росія знову атакує Україну, хто і як реально буде воювати? Чи не виявиться, що всі гарантії обмежаться "глибокою занепокоєністю"? Як на це дивляться військові?
Ніде не буде прописано, що хтось буде воювати. І, звичайно, ніхто не буде воювати. Це і так ясно. І навіть щодо фінансування: якщо у Франції буде Ле Пен, - вона нічого не фінансуватиме, "Альтернатива для Німеччини" теж. Вони скажуть: "Нам дуже неприємно, що тут таке поруч, але що поробиш. Головне, щоб не було війни".
Ігор Луценко — військовослужбовець, аеророзвідник, письменник, засновник і редактор інтернет-видань, громадський діяч руху за збереження історичної забудови міста Києва, економіст за освітою. Активіст Євромайдану. Народний депутат 8-го скликання, обраний за списком партії «Батьківщина» (третій номер у партійному списку).
У 2015 році заснував Центр підтримки аеророзвідки.
З 24 лютого 2022 року - служить в ЗСУ, аеророзвідник 72 ОМБР, з 2023 року - інструктор бойового загону 190 навчального центру.
