За даними Генштабу Збройних сил України, на кінець року найгарячіша ситуація зберігається на Покровському напрямку. Що там відбувається і як Сили оборони відбивають атаки росіян, УНІАН розповів командир батальйону 152-ї окремої єгерської бригади ЗСУ Віталій Яблонський.
Віталію, як довго ваша бригада виконує задачі на Покровському напрямку?
Бригада на Покровському напрямку стоїть вже майже рік – без декількох днів буде рік. На нашій ділянці ворог діє активно. Тут відбувається дуже багато стрілкових ближніх боїв. Так само багато вогневих уражень ворог завдає з дронів, артилерії і так далі.
Але просування росіян на ділянці, де стоїть наша бригада, абсолютно нульове.
А якщо говорити загалом по напрямку? Росіяни просуваються?
Є деякі частинки лісополос, посадок, які були захоплені, чи ворог туди зайшов. Але потім росіяни були успішно звідти вибиті та знищені нашими силами. Маємо цьому підтвердження з боку аеророзвідки.
Загалом можна сказати, що потроху ворог просувається. Але яким чином? Він несе просто колосальні втрати. Тобто, втрачаючи велику кількість особового складу, людського ресурсу, просувається по метру.
Навіщо це росіянам потрібно? Для них це важливо, адже це для них плацдарм для того, аби вирушити далі.
Вочевидь, перед росіянами стоїть задача зайняти місто?
Росіянам не вигідно воювати в полях, ми їх там успішно знищуємо. Відповідно, вони зацікавлені зайти в агломерації, де є підвали, є укриття, які не треба копати й рити самостійно. Туди вони заходять, накопичуються і звідти вже рушають далі.
Для них захоплення таких агломерацій - це успіх. І це нормальна тема, коли ми сидимо по посадках, а вони сидять по домах. Зважаючи, що йде зимовий час, важливо цю територію, кожен метр гризти і для них, і для нас.
А наскільки реалістично виглядає сценарій, що вони, припустімо, сунуть кудись по трасі в напрямку того ж Дніпра? Чи можуть вони взагалі так пересуватись?
Поле - це для них взагалі не варіант кудись зайти, це вірна смерть. І траса для них - вірна смерть. Вони всі це розуміють.
Але з того, що можемо спостерігати, ворог буде просуватись так само, як і зараз. Якщо брати до уваги темпи, як вони просуваються за той рік, що ми стоїмо на цьому напрямку і не відійшли, то ще наші онуки зможуть застати цю війну.
Тобто, вони масово гинуть, і все одно йдуть?
Яка в них мотивація - невідомо. Але вони можуть одне поле переходити, наприклад, місяць часу. Малими групами. А за той місяць часу вони вже накопичуються відділеннями, взводами, ротами. Правда, вже в мертвому вигляді.
Зате їхні командири звітують у Кремлі чи не щомісяця, що вже зайняли черговий населений пункт на цьому напрямку.
Просто у них є один нелюд, якому треба доповідати про якісь успіхи. А їх немає – принаймні, те, що ми бачимо, показує, що усе це просування противника особливого успіху немає. Однак кожна особа з великими погонами в російських "зграях", структурах, доповідає нагору, що "ми маємо успіх". Кожен бреше, озвучує якісь вигадки для того, щоб показати, що вони успішно наступають.
Але навіть якщо вони зберуть усю свою "зграю" з усіх напрямків, то, можливо, зможуть взяти [Покровськ], десь, приблизно, за рік. Щонайменше рік їм для цього буде потрібен. Але не думаю, що вони оголять усі ділянки, усі напрямки, де вони намагаються атакувати...
А задача наших сил оборони?
Моя задача як командира батальйону – максимально завдати вогневе ураження противника, не дати йому здійснити просування на ділянках, за які я безпосередньо відповідаю. І, думаю, ми тут зараз нормально виснажуємо противника. Це потрібно для того, щоб потім старші начальники, скажімо так, сформували план дій та відпрацювали усе як слід. І вже потім зробили якийсь контрнаступ, контрудар, контратаку.
Думаю, це може мати успіх.
