Минулого року експерт Modern war Institute Джон Спенсер склав список бажаних засобів, яких немає у Збройних сил США і які б йому хотілося мати у Багдаді в 2007-2008 роках, коли він служив у американській армії.
За іронією, в списку опинилися системи, які були доступні в 1944 році. Виявилося, що вони більш підходять для вирішення проблем ведення бою в містах, ніж сучасна зброя. В 1944 році союзні й ворожі армії платили кров’ю за те, щоб швидко дізнаватися, що саме потрібно для боротьби з впертим ворогом, який ховається за міськими будівлями, - пише Business Insider. І хоч тактики у різних армій були різні, деякі методи атакувати мали незмінний статус. Ключовим інструментом для розчистки була граната. Наступальні сили вивчили, що вони програють у близькій битві, якщо кожну кімнату й простір перед тим не закидати гранатами, перш ніж зайти вбивати ворога. В крайньому випадку, сили всередині будуть оглушені й контужені.
Навчання з розчищення будівель у арміях Співдружності були зосереджені на підтримці «бомбардувальника», який під керівництвом командира підрозділу постійно кидали гранати перед тим, як зайдуть піхотинці з рушницями. Радянський генерал Василь Чуйков говорив, що бій в міських умовах – це коли «тобі доводиться розбивати ворога багнетами й гранатами». Він наказував військам нести 10-12 гранат і кидати по одній в кожен куток і отвір для дверей. Солдати Вермахту зв’язували ручні гранати в пучки, щоб пробивати стіни й використовували жердини, щоб скинути їх за укриття всередині. Таким же чином гранати підкидали суперникам, які засіли на поверх вище.
Однак, до 1944 року армії навчилися скорочувати битви за кожну будівлю й кімнату й використовувати вогневу силу. Коли війська СРСР просувалися на захід, вище командування радянської армії наказувало оминати захищені міські райони й навіть лишати відкритими шляхи до відступу, щоб уникнути близького бою в міських умовах, які скорочували радянську перевагу у кількості бійців. Якщо ж атака була неминуча, СРСР застосовували свої планові норми в надзвичайно потужній операції повного «знищення» силами артилерії. В битвах за невеликі міста в Східній Прусії цей підхід перетворював будинки з каміння й дерева у купи уламків. Опір часто тривав лише кілька годин.
Читайте такожНа відео зняли розрив ствола АК-12 від невпинної стрілянини
У більших містах, де будівлі були більш стійкі, доктрина прямого артилерійського вогню не спрацьовувала. Тому радянську піхоту в атаках часто супроводжували танки, які прямим вогнем могли знищити стіни й фортифікації. Союзники використовували ту ж техніку. Після відступу з міста Ахен німецький командир гарнізону сказав: «Коли американці починають використовувати 155-міліметрові гармати як снайперські гвинтівки, настає час здаватися».
Армія Співдружності вирішила, що не потрібно відправляти людину роботи роботу, яку машина може виконати ефективніше. Тому військові покладалися на різні спеціальні бронемашини для знищення укріплень німців. Під час наступу в Бельгії, Нідерландах й Німеччині танки з набоями для знесення стін, а також з вогнеметами зіграли важливу роль у знищенні ворожої оборони в міських умовах.
Видання пише, що наступальні й інженерні машини, а також деяка зброя піхоти за 1944 рік й досі надзвичайно корисні для сучасних збройних сил. Оновлені версії цих систем могли б дати військовим можливості, яких у них немає зараз. Business Insider наводить зразки зброї часів Другої світової війни, які могли б стати в пригоді й сучасним арміям.
Такою могла б стати штурмова гармата Sturmtiger. Це була найбільш потужна наступальна система Другої світової війни, 68-тонний бегемот, заснований на шасі танків Tiger з майже 12 сантиметрами броні на передній частині. На шасі була встановлена велетенська «гармата», яка стріляла 380-міліметровими снарядами, запозиченими у військово-морських глибинних бомб. На борту самохідної гармати вміщалося лише 14 набоїв. Набої важили близько 340 кілограмів. Тож в процесі перезарядки брали участь п’ять членів екіпажу.
Читайте такожNational Interest: СРСР хотів знищити НАТО за допомогою ядерної гармати-монстра
Однак, досить «тонкошкурі» снаряди мали велику вибухову начинку. Кожен з них міг знести велику будівлю. Гармата з коротким стволом була неточна при стрільбі на великій дистанцій. Приміром, вона не змогла знищити захоплений військами США міст в місті Ремаген, тому що постріл проводився на максимальній відстані 7315 метрів. Але один снаряд випадково знищив одразу три танки Sherman.
Для захисту від піхоти на короткій дистанцій у Sturmtiger був не лише кулемет бійниці для автоматів, й гранатомет Nahverteidigungswaffe, здатний запускати осколкові гранати. Набої вибухали над машиною, розкидаючи осколки в усіх напрямках. Як і багато інших німецьких інновацій, Sturmtiger надто пізно з’явилися на полі битви й в обмеженій кількості. Будучи наступальною зброєю в руках армії, яка вже займала оборонну позицію, гармата була не дуже корисною.
Друга в списку радянська важка самохідна установка ІСУ-152. В часи Другої світової війни СРСР і Німеччина вивели на поле битви значну кількість самохідних гармат без башти, яка б могла обертатися. Су-76 і StuG III відповідно стали робочими конячками для своїх армій. Їхні швидкострільні 76-міліметрові гармати були дуже ефективними проти бронемашин. Вони також легко пробивали подвійні стіни. Обидві армії тримали такі системи близько біля наступальних військ, щоб забезпечити вогневу підтримку в разі зіткнення з опором. Їхні ударно-плавкі, надзвичайно вибухові снаряди придушували сили суперника. Однак, щоб знищити або вибити його з великих будівель за допомогою вогню, потрібно було багато часу й вимагало систематичного знищення згори вниз.
Читайте такожNational Interest: Російська ядерна торпеда «Посейдон» виявилася старою розробкою СРСР
Сили в обороні часто займали позиції в бетонних й кам’яних будівлях. Тож щоб пробити стіни й нейтралізувати їх, потрібні були більш потужні снаряди. Німеччина використовувала для цього Sturmpanzer IV з 150-міліметровою гарматою з коротким стволом. Але 43-тонна радянська наступальна гармата ІСУ-152 була, напевне, найкращою в своєму класі. Вона мала досить товсту броню в передній частині, відзначалася надійністю й відносною швидкістю. 152-міліметрова гармата могла пробити снарядом товсту бетонну стіну, щоб 5 кілограмів вибухівки в ньому вибухнули вже всередині будівлі. ІСУ-152 показала нищівну ефективність у міських боях включно зі штурмом Берліна.
Третій в списку – німецький винищувач танків Hetzer. Система була невеликих розмірів і важила ледве 15 тон. Hetzer був надійним, мав на озброєнні 75-міліметрову гармату, яка була здатна знищити будь-який танк Союзників у міських умовах. Його бічна броня була тонкою. Тож система вимагала захисту піхоти. Але систему можна було зручно заховати у міських умовах або й навіть в будівлях. Під час наступальних операцій, таких як придушення Варшавського повстання, Hetzer виявився на диво ефективною платформою для тісної роботи з німецькою піхотою на вулицях польського міста.
Піхота могла просуватися вперед, використовуючи корпус бронемашини для захисту. При цьому кулемет з дистанційним керуванням надавав вогневу підтримку при контакті.
Також у списку опинилися «смішні танки» з класу Churchill, такі як AVRE, Crocodile й Kangaroo. Британській танк Churchill був повільний й від початку не дуже надійний. Однак, його подальші моделі мали броню не гіршу, ніж в німецького Tiger. Низький центр ваги й хороший кліренс дозволяли цим машинам долати круті схили, а також переїжджати завали з такою спритністю, якої не демонстрували інші бронемашини. Британський танк добре зіграв свою роль бойової машини для підтримки піхоти. Він став основою для сімейства спеціалізованих машин, які називають «смішними».
Танк AVRE був оснащений 290-міліметровою гарматою, яка стріляла 18-кілограмовими бомбами, всередині яких було 11 кілограм вибухівки. Максимальна дальність стрільби складала лише 100 метрів. Однак, машина надійно пробивала укріплені бетонні бункери й валила будинки.
Читайте такожКінець легенди: Лаос зняв з озброєння останні радянські танки Т-34
На модифікації Crocodile був встановлений вогнемет, який стріляв за допомогою паливного бака на причепі. Дальність стрільби сягала 110 метрів. Під час вуличних боїв у Франції, Нідерландах і Німеччині укріплення просто кидали, коли Crocodile робив попереджувальний постріл.
Також сучасним арміям потрібні аналоги Panzerfaust. Це була проста ручна протитанкова зброя, яку Німеччина почала використовувати в 1943 році. Прицілюватися потрібно було за допомогою простої мушки, а сам гранатомет тримали під пахвою. Ранні моделі мали радіус дії в районі 30 метрів. Вони пробивали 140-міліметрову сталеву броню. А пізніші моделі могли пробити й 220 міліметрів сталі. Видання зауважує, що дірка від удару Panzerfaust була більша, а ударна хвиля всередині цільового матеріалу потужнішою. Це означало, що при застосуванні проти стін будівель утворювалася дірка, через яку доросла людина може спокійно пройти, чого не скажеш про РПГ-7 чи американські M72 HEAT, які лишають невеликі й дірки. Більше того, з Panzerfaust можна стріляти з укриття, однією рукою, з-за дверного отвору чи з вікна.
Читайте такожСША тестують скорострільну гаубицю з дальністю стрільби до 100 кілометрів
У список видання потрапили автомат Sturmgewehr 44 і додаток до них Krummlauf. Перший з них був передовою розробкою в часи Другої світової війни. В магазині було 30 набоїв калібром 7,92 міліметрів. Автомат був ефективний на відстані 300 метрів. Фактично він зробив революцію у тактиці піхоти й став основою для радянського автомата Калашникова. Також німці розробили для автомата додаткове кріплення Krummlauf. Це було фактично накладне зігнуте дуло, яке дозволяло стріляти з бронемашин по ворожим піхотинцям, які намагалися закласти під ними бомбу. У модифікації для піхоти було дзеркало, яке дозволяло солдатам цілитися й стріляти з-за рогу чи з траншеї, лишаючись повністю в укритті.
