Коли двоє членів команди Хорватії на Чемпіонаті світу з футболу записали 9-секундне відео, присвятивши свою перемогу над Росією в чверті фіналу Україні, вони використали українське патріотичне гасло «Слава Україні!». Будучи колишніми гравцями київського «Динамо», вони вважали, що відправляють трохи нахабне, але абсолютно нешкідливе послання українським друзям. Однак, мільйони розлючених глядачів у Росії вирішили, що нічого безневинного у відео немає. Для них це була груба образа національної гідності, родом з ери нацизму.
Ця історично неправильна інтерпретація фрази «Слава Україні» добре відображає те, як сучасна Росія дивиться на все українське через вузьку і викривлену історичну призму українського руху за незалежність під час Другої світової війни. Про це пише науковий співробітник-нерезидент Atlantic Council Пітер Дікенсон.
Він додає, що за російською викривленою логікою, «Слава Україні» - це «фашистське гасло», тому що його використовували українські повстанські сили в часи Другої світової війни, які стратегічно співпрацювали з німцями, перш ніж розпочати боротьбу як проти нацистів, так і проти «червоних». Ці українські повстанці довгий час були фігурантами виправдань Кремля щодо окупації Криму і частини Донбасу. Російська пропаганда зображала українських патріотів якоюсь «колективною реінкарнацією орди Гітлера».
Читайте такожEUObserver: Гасло «Слава Україні» на Чемпіонаті світу викрило шовінізм Росії
Звісно, з часів СРСР реакцією пропаганди на український рух за незалежність завжди була спроба зобразити українських патріотів як фашистів, а фразу «Слава Україні» - як аналог «Хайль Гітлер». Цей підхід не був історично точним. А еволюція фрази за останні роки підкреслила його абсурдність. Не будучи продуктом часів Другої світової війни, гасло «Слава Україні» бере свій початок з раннього руху національного визволення України на початку 20-го століття за довго до 1940-х років. Воно стало поширеним серед різних військових формувань в часи спроби закріпити створення незалежної УНР на тлі більшовицького хаосу. З того часу вислів лишався у вжитку і отримував додаткову популярність з кожним переломним для історії України епізодом: від радянської «перебудови» до «Революції гідності». Сьогодні гасло «Слава Україні» - це звичайний патріотичний вислів, яким користуються всі: від українських політиків і зірок до іноземних дипломатів. Автор називає його аналогом «Хай живе Франція!» чи «Боже, благослови Америку!». Єдині люди, кого досі шокує чи ображає українська фраза, - це ті, хто ставиться до самої незалежності України як до прояву небезпечного екстремізму. Це пояснює вірусну реакцію росіян на відео хорватських футболістів під час Чемпіонату світу. Але вникають також серйозні питання щодо того, як міжнародні ЗМІ вирішили висвітлювати цей епізод.
Багато видань недбало повторили неправильне трактування Кремля фрази «Слава Україні», назвавши її «антиросійським націоналістичним гаслом, яка бере початок з історії фашизму в 20-му столітті». На думку автора, це має бути важливим дзвінком для всіх, хто думає, що російська дезінформація почала втрачати вплив. Хоча міжнародна поінформованість про тактики Кремля у гібридній війні сильно зросла з 2014 року, всі дороги часто ведуть в Москву, коли справа доходить до висвітлення у ЗМІ питань про Україну.
Читайте такожBloomberg: Віду і Вукоєвича покарали за те, чим Путін і сам грішить на ЧС-2018
Дікенсон нагадує, що брехню Кремля про «Слава Україні» фактично повторили The Independent, The Sun, Bloomberg та інші видання. Це доводить, що Москва досі має серйозний вплив на міжнародне сприйняття України. Звісно, в цьому нічого нового. Після розпаду СРСР репортажі міжнародних ЗМІ про Україну сильно страждали від російських упереджень через поширену звичку віддавати написання матеріалів про українські події московським кореспондентам. Зважаючи на те, що Росія веде неоголошену війну проти України, наслідки такого підходу для міжнародної журналістики повинні були б здаватися очевидними. Однак, ця практика продовжується і сьогодні, продукуючи передбачувано незадовільні результати.
Поганий міжнародний імідж України і її мізерний академічний відбиток теж шкодять ситуації. Надто часто це змушує зацікавлених в країні сторін шукати інформацію в русофільських джерелах, які лише посилюють старі стереотипи і не здатні детально розкрити пострадянський досвід України. Поки Київ не зробить себе більш доступним для англомовної аудиторії, ця проблема буде лишатися.
Хоч чотири роки інформаційної війни з Кремлем не переконали міжнародну пресу двічі подумати, перш ніж довіряти інформації про Україну з Росії, досвід, принаймні, навчив українців, що важливо своєчасно відбиватися. Автор нагадує, як посольство України в Лондоні швидко відреагувало і розкритикувало британські ЗМІ за неправильне трактування вислову «Слава Україні». В результаті, The Independent виправили помилку за лічені години. Такі ж скарги спрацьовують, коли хтось зображує на мапах Крим територією Росії.
