Озираючись на революцію в Україні, пік якої відбувся рівно п’ять років тому, заведено згадувати про основоположні цінності й непорушність геополітичних норм. З цієї точки зору питання в тому, чому ЄС не зміг впоратися з реформістським імпульсом в Україні й імперіалістичним претензіями в Росії?
Але є й ще одна проблема, яку мало обговорюють. Чи справді у 2014 році йшлося лише про український вибір між Заходом і Сходом? Ні! Були також соціально-економічний і культурний конфлікт як під час Євромайдану, так і російської збройної реакції на нього. Про це пише нідерландське видання NRC Handelsblad.
Як і у всьому постіндустріальному світі, економіка України сильно змінилася з початку 21-го століття. І ці метаморфози накреслили нові межі. Перед Євромайданом традиційна промисловість в країні поступово втрачала значення для національного доходу. Якщо у 2007 році на неї припадало 32%, то у 2014-му – лише 23%. Аграрний сектор і сфера послуг стрімко набували більшої сили. Частка першого зросла з 7% до 12%. А на Київ з його інфраструктурою послуг припадала майже п’ята частина від української економіки.
Ця тенденція, звісно, мала значний вплив на вугільний і металургійний Донбас. Східний промисловий регіон втратив статус економічного двигуна. У 2010 році на Донецьк і Луганськ припадало 26,6% промислової продукції в Україні. У 2014-му цей показник скоротився до 19%. У вимірі експорту, а отже залучення іноземної валюти, Донбас теж втратив свою першість. Якщо у 2010 році, коли Віктор Янукович тільки став президентом, регіон здобував для країни 32,6% валютних доходів країни, то у 2014 році, коли його на посаді замінив Петро Порошенко, його частка скоротилася до 19,2%.
Підйом нового світу був помітний також на рівні культурної демографії. Видання пише, що коли почався Євромайдан, третину від 45-мільйонного населення України складали люди віком від 18 до 45 років. Це якісно нове населення, яке не знало нічого про реалії комуністичного СРСР. Це покоління незалежності також краще освічене. Чверть молоді отримало другу вищу освіту. З 1991 року цей показник фактично подвоївся. На думку видання, такі зміни стали причиною великого невдоволення на сході України, де робітничі еліти застрягли в радянському минулому. Субсидії від Києва, яких добилися вугільні й металургійні олігархи з Донецька, тривалий час пом’якшували цю лють. Але Євромайдан, схоже, все змінив. Видання проводить паралель між українськими проблемами на Донбасі й рухом «жовтих жилетів» у Франції.
П’ять політологів з Гренобля нещодавно провели дослідження соціальної основи нових французьких заворушень. Три чверті «жовтих жилетів» - це люди з ненадійним соціальним становищем, яким більше 35 років. Коротше кажучи, більшість активістів руху – це «ударні сили» нижчого за середній клас населення, яке не встигає за розвитком сучасного суспільства. Якщо «жовті жилети» проти глобалізованої економіки, багато погано освічених людей на Донбасі з підозрою ставилися до дивного Євросоюзу, про інтеграцію з яким говорили в Києві. Військове вторгнення Росії у 2014 році скористалося цим і зробило решту зловісної роботи.
Видання зауважує, що одним з елементів підґрунтя для спалаху війни на Донбасі стало бажання занепалого робітничого класу взяти реванш над новими постіндустріальними елітами. І ця проблема стосується не лише України. Насправді більшості країнам Заходу варто над цим задуматися. Саме тому посол Литви в ЄС Йовіта Неліупсіене зауважила нещодавно: «Західні європейці досі не усвідомлюють, наскільки уразливі насправді їхні демократії».
