На президентських виборах у Казахстані очікувано переміг ставленик Нурсултана Назарбаєва – Жомарт Токаєв (отримавши близько 70% підтримки). Однак не всі в країні виявилися готовими сприйняти результати голосування, відтак у Казахстані люди вийшли з протестами на вулиці.
Акції протесту відбулися не лише в Алмати, де вони традиційно відбуваються кожного разу, коли з’являється політична напруга, але й у Нурсултані (колишній Астані). Як відомо, і крок по перенесенню столиці Казахстану з Алмати в Астану, де мали розташовуватися адміністративні будівлі і проживати чиновники, був свого роду запобіжником від можливих революцій у столиці. Однак цього разу акції відбулися і в Нурсултані.
Таким чином, можна говорити про те, що виросли покоління казахів, які втомилися від режиму Нурсултана Назарбаєва і негативно сприймають його спадкоємця Токаєва. Відповідно, вони вбачають у перемозі Токаєва на виборах консервацію «постсовка» і режиму Назарбаєва.
Більше того, дестабілізація у Казахстані може мати продовження і проявитися не лише в політичній турбулентності, але й вилитися у зростання впливу тих же ісламістів. Згадайте теракти в Атирау й інших містах Казахстану. Частина казахської молоді, особливо із сільськогосподарських районів, яка були виштовхнуті на периферію суспільного життя і не потрапили в струю нормального світу, з нормальною роботою, поїхала воювати в Сирію. Звичайно, їх кількість не порівняти з кількістю таджиків чи узбеків, але казахів теж немало засвітилися найманцями в різних конфліктах. Деякі громадяни Казахстану воювали у нас на Донбасі як найманці з боку російських військ.
Акції протесту відбулися не лише в Алмати, де вони традиційно відбуваються кожного разу, коли з’являється політична напруга, але й у Нурсултані (колишній Астані)
У Казахстані відбувається певне випадання цілого пласту людей, у яких нема майбутнього за цього режиму. Відповідно, зростають спротив та невдоволення. І це поширюється не лише на невеличку групу дисидентів, але й далі в суспільстві: на середній клас, молодь, людей різних професій, середній і дрібний бізнес.
У підсумку це показує керівництву Казахстану, що зміни і реформи, які відбуваються в суспільстві й державі, мають бути не косметичними, що має відбутися залучення тих груп населення, які випали з суспільно-політичного життя. Через блокування соціальних мереж та репресії не вдасться вирішити проблему з незадоволеними.
Влада Казахстану має знайти якийсь вихід. Зокрема, може бути створена певна опозиційна партія, яка б могла пройти до парламенту. Адже зараз у Казахстані опозиційних партій, за великим рахунком, немає.
Отже, це – великий виклик для нового керівництва Казахстану.
І хоча зараз ознак політичної кризи у Казахстані я не бачу, новому керівництву доведеться шукати не лише способи умиротворення ситуації, але й пошуку діалогу, форматів співпраці, повернення критики й опозиції у публічну площину. Тоді всі будуть щасливі.
Казахстанській владі доведеться щось робити. Тому що в навколишніх країнах, зокрема, в Україні та Європі, з’явилася маса казахів, представників нової хвилі політичної еміграції. І вони – не лише з груп, які були на маргінесі, наприклад, демократичний рух у Казахстані. Це люди різних груп інтересів у Казахстані, вони представлені дисидентськими лідерами в країнах найближчого до Казахстану зарубіжжя.
Тому, так чи інакше, демократизація та зміни, певне відкриття політичного процесу перед опозицією і незадоволеними має відбутися. Інакше Казахстан ризикує отримати постійне зростання кількості незадоволених.
Влада Казахстану має знайти якийсь вихід. Зокрема, може бути створена певна опозиційна партія, яка б могла пройти до парламенту. Адже зараз у Казахстані опозиційних партій, за великим рахунком, немає
У Казахстані акції протесту були і в 2014 році, коли відбувся стрибок та девальвація маната (валюти Казахстану), тоді люди теж вийшли на вулиці. Потім були акції протесту, пов’язані з можливим продажом землі в Казахстані китайцям. І зараз ми бачимо чіткий тренд на зростання кількості охоплення соціальних груп, тобто у протести втягується все більше і більше різних груп, які раніше були аполітичними. Дещо схоже на розкручування протестного руху в Україні в 2012-2014 роках.
Чого чекати від нового президента Токаєва? Звичайно, він не буде самостійним. Назарбаєв устав із крісла президента, але далеко від нього не пішов. Токаєв має у своєму оточенні, на ключових позиціях в адміністрації президента людей, які безпосередньо пов’язані з кланом Назарбаєва, що є його особистими ставлениками, люди Назарбаєва також здійснюватимуть секторальний контроль над економічними процесами, верхню палату парламенту очолює дочка Назарбаєва, а його племінник є заступником керівника служби безпеки (Комітету національної безпеки Казахстану).
Тож у Токаєва доволі незначне поле для маневру і самостійної гри. Але з часом постане питання балансу. Тому що ставка на Токаєва була зроблена через те, що той же самий племінник Назарбаєва був недостатньо розкручений публічно. І, щоб вивести його на лідерські позиції, довелося б ламати через коліно достатньо сильно і суспільство, і адміністративний апарат. Токаєв – як тимчасовий президент на одну каденцію, поки йтиме вирощування спадкоємця, але це вже інша історія.
Чому не робилася ставка на дочку Назарбаєва – Даригу? Можливо, Дарига Назарбаєва і хотіла б очолити країну, але і Назарбаєв, і люди в його оточенні вважають Даригу не тією фігурою, яка може забезпечити безконфліктний транзит влади
Проте, думаю, Токаєв буде намагатися розширити власний простір і намагатися призначати людей, які не зрощені пуповиною з кланом Назарбаєва. В його інтересах, щоби з ним рахувалися хоча б назовні.
Та, в цілому, зараз баланс інтересів витриманий. Токаєв задоволений своєю позицією, а Токаєвим задоволені в оточенні Назарбаєва. І цей баланс інтересів є гармонійним. Немає кричущих конфліктів, що Токаєв збирається позбутися тісної опіки Назарбаєва – всього цього немає. Це більшою мірою є ілюзіями російських ресурсів, які намагаються розгледіти якісь кризи в Казахстані.
Чому не робилася ставка на дочку Назарбаєва – Даригу? Можливо, Дарига Назарбаєва і хотіла б очолити країну, але і Назарбаєв, і люди в його оточенні вважають Даригу не тією фігурою, яка може забезпечити безконфліктний транзит влади. А Самат Абіш (племінник Назарбаєва) ще достатньо нерозкручений, щоб передати владу йому.
Яким буде зовнішня політика Казахстану за Токаєва? Не думаю, що при Токаєві почнуть відбуватися якісь зміни зовнішньополітичного вектору.
Казахстан намагається балансувати в євразійському співтоваристві. Він є членом Митного союзу, ОДКБ і ШОС. З одного боку, у нього є партнерство з Китаєм, стратегічні й союзницькі відносини, з іншого – з Російською Федерацією зберігаються тісні економічні та військово-політичні відносини. Окрема лінія на посилення співпраці з Заходом навряд чи відбудеться. Принаймні під час президентських виборів Токаєв робив неоднозначні натяки США і ЄС про те, що він забезпечить їхні інтереси на Каспії, з точки зору участі в концесіях та енергетичних проектах.
Віталій Кулик, політолог, директор Центру дослідження проблем громадянського суспільства
