Політична драма у Вірменії посилилася всередині травня. Тоді суд вирішив відпустити колишнього президента Роберта Кочаряна в розпал судового розгляду через звинувачення у придушенні протестів у 2008 році. Тоді коли прем’єр-міністр Нікол Пашинян закликав своїх прихильників блокувати суди по всій країні, щоб розпочати «другу фазу Оксамитової революції».
5 червня голова вірменського уряду оголосив свій намір створити антикорупційний суд, щоб очистити від хабарництва систему юстиції своєї країни. Всі події підкреслюють спроби Пашиняна легітимізувати себе і постреволюційне бачення Вірменії його коаліції, — пише у своїй статті експерт Atlantic Council Колбі Галіхер.
Для цього Пашиняну і його уряду доведеться провести ключові реформи, які він пообіцяв під час протестів у квітні 2018 року. Саме ці протести привели його до влади. І боротьба з корупцією серед них має першочергове значення. Доля колишнього президента України Петра Порошенка повинна вказати Пашиняну на небезпеки, які ховаються за можливим провалом в очищенні від хабарництва судової системи.
Читайте такожAmerican Interest: Корупція – це новий комунізм
Автор нагадує, що Порошенко зазнав великої поразки на виборах, поступившись своєю посадою політичному новачку Володимиру Зеленському. Щоб гарантувати собі політичне виживання, вірменський прем’єр повинен довести, що він невтомний і послідовний рушій реформ в Єревані й за його межами.
Як і українці, вірмени десятиліттями страждали від наслідків широкої й безкарної корупції. За словами колишнього посла США у Вірменії Джона Хефферна, ця проблема була «перешкодою для розвитку Вірменії й джерелом невдоволення вірменського народу». У 20018 році, індексом сприйняття корупції Transparency International, країна набрала лише 35 балів зі 100. За цією шкалою 0 – це дуже корумпована країна, а 100 – повністю чиста від хабарництва.
Пашинян минулого року отримав політичну вигоду від бездіяльності свого попередника, а також десятиліть економічної стагнації й корупції, які дали поштовх політичним протестам у Єревані. Він зміг добитися підтримки вірмен, пообіцявши їм зламати статус-кво. Його нова Вірменія повинна була стати вільною від олігархічного контролю над політичними й економічними можливостями. Політика повинна проводитися так, як ніколи раніше. Вибори повинні стати прозорими й демократичними. А громадяни повинні брати активну участь в політичному дискурсі.
Читайте такожBBC: Україна скоротила корупцію, але не на найвищому рівні
Трохи більше, ніж через рік після «Оксамитової революції», більшість оглядачів вважають, що Пашинян і його уряд дотрималися своїх обіцянок. Вони щиро бажають почати роботу над приборканням корупції. Уряд криміналізував незаконне збагачення, а влітку 2018 року розпочав безпрецедентну антикорупційну кампанію проти бізнесменів, пов’язаних з попереднім режимом. В листопаді Пашинян оголосив, що у Вірменії «більше немає олігархів».
Однак, з висновками варто ще зачекати. Під час виборчої кампанії у 2014 році Порошенко теж твердо висловлювався про боротьбу з корупцією. Він обіцяв, що очистить Київ і критичні сектори від олігархічного впливу. Україні відреагували позитивно на ці та інші його обіцянки, віддавши йому 56 голосів на виборах у 2014 році.
Але реальний демонтаж політично-економічної системи, збудованої на корупції, який не допускає лише часткове виконання передвиборчих обіцянок і ухвалення антикорупційних законів, вимагає ще й політичної волі. За словами колишнього посла США в Україні Джона Хербста, Порошенко зміг скоротити корупцію в газовій сфері, банківській системі й секторі державних закупівель. Однак, в тих сферах, в яких у нього як президента був найбільший вплив, зокрема в судовій системі й прокуратурі, він не досяг значного прогресу.
Читайте такожBusiness Insider: Freedom House вніс окупований Крим і Росію в список місць без свободи
Наслідки бездіяльності Порошенка були драматичними. Його рейтинг підтримки обвалився з близько 50% станом на 2014 рік до лише 17% в кінці 2015-го. Лише 5% українців говорили, що президент робить достатньо для боротьби з корупцією. Під час цьогорічної виборчої кампанії слабкі успіхи в боротьбі з хабарництвом дорого йому коштували. Попри досягнення в інших сферах, зокрема в зупинці наступу Росії на Сході України, чи створенні незалежної православної церкви, його електоральна поразка підтвердила, що відкладання боротьби з корупцією в Україні було фатальною помилкою.
Звісно, Пашинян – не Порошенко. Колишній журналіст, який став революціонером, потрапив до в’язниці після роздратування його роботою колишнього режиму. Порошенко ж збудував велику політичну кар’єру, будучи мільярдером, який підтримував зв’язки з горезвісними українськими олігархами. Але вони обоє прийшли до влади, спираючись на обіцянки здолати корумповані системи, які вони успадкували. Політична поразка Порошенка повинна стати попередженням для Пашиняна і його уряду.
