Через тридцять місяців після встановлення мети відправити астронавтів на супутник Землі й безпечно повернути їх назад президент США Джон Кеннеді цитував історію ірландського письменника Френка О’Коннора про його дитинство. Не змігши видертися на високу стіну, О’Коннор і його друзі закинули на неї свої шапки.
«У них не було жодних шансів туди дістатися. Так само ця країна кинула свою шапку на стіну космосу», - говорив Кеннеді 21 листопада 1963 року в Сан-Антоніо. А наступного дня він розповів це ж саме в Далласі.
Щоб зрозуміти американську ейфорію від приземлення на Місяці 50 років тому, потрібно пригадати, що було ще на рік раніше, — пише Washington Post. 1968-й був найгіршим для США. Тоді відбувся Тетський наступ у В’єтнамі, вбивство Мартіна Лютера Кінга і Роберта Кеннеді, в містах спалахували заворушення.
Президент Кеннеді зробив свою гучну обіцянку в 1961 році відправити людей на Місяць до 1970-го через 43 дні після того, як Радянський Союз відправив Юрія Гагаріна в космос. Ця обіцянка прозвучала через 38 днів після операції в затоці Свиней. На момент, коли Кеннеді зухвало тицьнув пальцем в Місяць, США мали досвід лише у відправці одного астронавта на 15 хвилин на суборбітальну висоту.
Поведінка Кеннеді була безрозсудним, але хвилюючим лідерством. Зважаючи на тогочасні знання і технології, виконати його обіцянку було неможливо. Але президент США сказав, що космічна програма буде «служити організації й застосуванню наших найкращих навичок і енергій». Так воно і сталося. Захоплива історія співпраці вчених і окремих зухвальців добре описана в 12-серійному серіалі HBO «Від Землі до Місяця», а також у трисерійному «В погоні за Місяцем» від PBS за однойменною книгою Роберта Стоуна й Алана Андерса.
Читайте такожThe Guardian: Людство «рветься» назад на Місяць, але навіщо?
«Американські зусилля дістатися на Місяць були найбільшою урядовою ініціативою мирних часів в історії. В піковий момент у середині 1960-х років близько 2% американської робочої сили так чи інакше працювали в цьому напрямку. Ці зусилля дали зайнятість 400 тисячам людей, більшість з них працювали на 20 тисяч різних приватних компаній і 200 університетів», - писали Стоун і Андерс.
Космічна гонка почалася як змагання Холодної війни. Вона теж мала політичний і військових характер. В 1957 році запуск першого радянського супутника на орбіту Землі вдарив по американському самовдоволенню. Це сталося ще й через 10 днів після того, як президент Дуайт Ейзенхауер відправив федеральні війська в Центральну школу Літл-Рока, штат Арканзас, щоб змусити місцеву національну гвардію пропустити афро-американських дітей на навчання. Але навіть до цих подій в гонці розвитку ракет на кін була поставлена національна безпека. Адже такі ракети з потужною тягою змогли б завдати точний ядерний удар.
До 1969 року, однак, СРСР випав зі змагання за Місяць. Ця поразка стала передвісником заходу радянських часів через два десятиліття, коли Москві довелося мати справу з «Ініціативою щодо стратегічної оборони» Рональда Рейгана. ДО середини 1967 року більшість американців більше не вважали, що висадка на Місяці була варта всіх витрат.
Читайте такожThe Guardian: Боротьба за космос почалась і Китай в ній виграє
Але ця місія дала фінальний поштовх для спалаху післявоєнної впевненості й гордості. «Орел приземлився», - ці слова стали зухвалою твердою крапкою в десятиліття, яке починалося з культури чорної іронії й сатири. До неї видання відносить, зокрема, новелу Джозефа Хеллера «Пастка-22» (вийшла другом в 1961 році) і фільм Стенлі Кубрика «Доктор Стренджлов» (1964 рік).
Фото Землі з поверхні Місяця повинні були проповідувати глобальне відчуття спільної долі людства. Майбутньому терористу Осамі бін Ладену було лише 12 в 1969 році.
У своїй книзі Стоун і Андерс вказують, що «Аполлон 11» здійнявся в небо за допомогою двигунів, які спалювали 15 тонн зрідженого кисню і керосину щосекунди, продукуючи енергію, рівносильну тій, яку б могли вробити 85 аналогів греблі Гувера. Люди жваво говорили про «захоплення космосу». Що ж. Всесвіт, 99,9% якого розташований за межами атмосфери Землі, розширюється зі швидкістю 46 міль на секунду на мегапарсек. І ми не знаємо, куди саме він розширюється.
Читайте такожNASA представило найдетальніше зображення Всесвіту (відео)
Астрономи вивчають світло, якому знадобилося 12 мільярдів років, щоб долетіти до їхніх сучасних інструментів. Охолоджений шлак, який людство називає Землею – це лише незначна залишкова піщинка від Великого Вибуху, який стався 13,8 мільярда років тому. Приблизна кількість наявних зірок сягає сотні з 22 нулями після неї. Видима частина Всесвіту (яка не така вже й велика) містить 150 мільярдів галактик з мільярдами зірок в кожній з них. Але при цьому, якби в Америці було лише три бджоли, повітря було б більше наповнене цими комахами, ніж космос зірками. Відстані й жорстокі непоборні умови «на небесах», диктують нам, що наші пристрої в кращому випадку будуть літати по нашому космічному району. Тож не зважаючи на надзвичайні досягнення «Аполлона 11», людство нікуди не просунулося.
