«Нічого особливого, йдеться про автомобільну аварію», - почула Світлана, коли увійшла в кабінет батька. Йосип Сталін якраз вів телефонну розмову, але щойно побачив доньку, одразу поклав слухавку й обійняв дівчинку. Це було на початку 1948 року. І нічого не вказувало на радикальні зміни у житті 21-річної Світлани, — пише польський Newsweek.
Читайте такожBild: Путін відродив культ Сталіна в Росії
Дівчина була гордістю і радістю диктатора. У неї не було приводу чогось боятися. Вона не зовсім розуміла, ким насправді був її батько. «Червона лампочка» засвітилася у її голові, коли через кілька днів після того вона довідалася про таємничу смерть директора Державного єврейського театру у Москві Соломона Міхельсона. Офіційно всі були здивовані тим фактом, що здоровий чоловік спіткнувся і впав під колеса вантажівки. Неофіційно всі здогадувалися, що впасти йому допомогли агенти КДБ. Світлана швидко поєднала всі факти між собою.
«Відчувала, як в голові починає гудіти. Я дуже добре знала про одержимість батька сіоністськими змовами на кожному кроці», - пригадувала вона з роками.
З того моменту життя Світлани перестало бути таким, як раніше. Сталін, хоч його відносини з донькою помітко охолонули, не перестав її любити. Однак, спосіб вираження цих почуттів був жорстоким: він наказав висилати в Сибір всіх хлопців з її оточення. Світлана йому це так і не пробачила, так само як злочини проти десятків мільйонів людей.
Читайте такожThe Guardian: Путін реабілітує Сталіна і СРСР, тому що не бачить майбутнього Росії
Після смерті кривавого диктатора їй вдалося втекти в США. І це стало сенсацією. Її життя так і не склалося. Невдалі шлюби, депресія, часті скарги людей, які стали жертвами репресій системи її батька.
«Не так і просто втекти від ролі доньки Сталіна», - казала вона. До самої смерті у 2011 році її переслідувала тінь батька і його жертв.
Подібних прикладів багато. Діти й нащадки диктаторів і воєнних злочинців стають заручниками власної втрати. Їхнє життя свідчить, що від родинної ганьби втекти не вдасться. Табори смерті, Голокост, дискримінація, садизм і мільйони страшних сімейних трагедій – це спадщина, яку залишили після себе нацисти, які розв’язали одну з найбільш кривавих війн за всі часи. Не дивно, що архітекторів тієї страшної машини історія дуже суворо оцінила.
Німецькі злочинці теж мали сім’ї. Більшість їхніх дітей і внуків живуть до сьогоднішнього дня. Більшість переховується від світу під вигаданими іменами, не бажаючи наражати себе і своїх близьких на неприємності. Є й такі, хто не хоче сидіти тихо. Їм соромно за гріхи батьків. Тому вони відчувають обов’язок відшкодувати іншим завдану кривду. В такій ситуації прохання про вибачення у сімей жертв – це жест, на який не багато хто спромігся б.
Читайте такожBild: Останні родичі Гітлера живуть в США і не люблять «брехуна» Трампа
Одним з тих, хто намагається стерти з себе пляму родинної ганьби став Ніклас Франк, син генерал-губернатора Генеральної губернії Третього рейху Ганса Франка. Його батько особисто контролював винищення євреїв і переслідування поляків. Таким чином, він виконував плани Гітлера з розширення простору для життя арійців. Ніклас зростав поруч з батьком, коли той обіймав свою посаду в режимі нацистів.
«До сьогодні сняться мені купи мертвих тіл», - каже 78-річний Франк.
Видання також пише, що в США живуть три брати: Луїс, Браян і Александр Стюарт-Г’юстони. Вони прямі нащадки батька Адольфа Гітлера – Алоїза. Чоловіки настільки соромляться свого походження, що домовилися між собою ніколи не мати дітей. Таким чином рід Гітлера зникне назавжди.
