Жодна імперія в історії не розвалилася так швидко чи так безкровно, як СРСР. Все почалося з листопада 1989 року, коли була повалена Берлінська стіна. Період бійні в Румунії, який почався наступного місяця, був лише жорстоким виключенням. Югославія, яка ніколи не входила в СРСР, пішла іншим трагічним шляхом. Але для інших країн в Центральній й Східній Європі останні 30 років були хоч і не ідеальними, але періодом чудес.
Як пише The Economist, стандарти життя для більшості людей в регіоні серйозно покращилися. Й більшість населення добре це розуміє. Нове опитування Pew Research Centre демонструє, що 81% поляків, 78% чехів і 55% угорців визнають, що життя покращилося. Лише болгари здебільшого дотримуються похмурих поглядів. Лише 32% з них вірять, що стандарти життя покращилися з 1989 року. Розвиток був не легким. Але майже в кожному «ржавому поясі» Східної Європи, який втратив населення, тепер процвітає промисловий регіон, технологічний кластер чи центр послуг, яким потрібні працівники.
Читайте такожHandelsblatt: Українці серед найбільш невдоволених у Східній Європі
Більшість у всіх країнах Східної Європи погоджується, що багатопартійна система й ринкова економіка принесли покращення, а також інтеграція із західними інститутами: ЄС (з 2004 року) і НАТО (з 1999 року). Свобода пересування і працевлаштування по всьому союзу для мільйонів людей зробила свою роботу. Багато з тих, хто не зміг скористатися змінами, відчувають, що їх покинули. 25-річна Аніко Такачс працює на заправці на угорському боці неподалік кордону з Австрією. Вона отримує 500 євро зарплати щомісяця. Її сестра, яка виконує ту ж саму роботу, але на австрійській території, заробляє 1500 євро. Країни з низьким рівнем народжуваності й незначним припливом іммігрантів страждають від скорочення населення.
Люди їдуть з рідних країн не лише тому, що в Західній Європі вищі зарплати. Вони переїжджають також заради кращих державних послуг і нижчого рівня корупції. Дуже багато лікарів і медичних працівників поїхали зі Східної Європи. Через це доступ до хорошої медичної допомоги зник у деяких місцях за межами мегаполісів.
Після трьох десятиліть демократії цинічне ставлення до політиків стало поширеним у Західній Європі. В Словаччині 63% людей вважають, що обраним ними чиновникам начхати на громадську думку. Про це свідчать дані Pew. В Угорщині так вважає 71% опитаних, а в Болгарії – 78%. Для порівняння, у Франції й Великій Британії цей показник становить 76% і 70% відповідно.
Читайте такожDie Welt: Угода Гітлера зі Сталіним досі розділяє Європу, і Україна – одна з жертв
У західній Європі й США це невдоволення правлячим класом призвело до обрання націоналістів і популістів, у перемогу Brexit і Дональда Трампа. В Угорщині й Польщі ті, хто почуваються покинутими, схильні звинувачувати у своїх бідах лібералізм і Захід. Сюзанна Селеньї, яка в 1989 році була антикомуністичною активісткою в Угорщині, каже, що багато її співвітчизників були розчаровані після падіння комунізму. Тому що чекали, що їхня країна «стане як Австрія за ніч». Звісно, цього не сталося. Але ВВП на душу населення, а також тривалість життя, сильно збільшилися в регіоні.
Справи одних людей йдуть значно краще, ніж інших з багатьох причин. Комуністичні чиновники й керівники служб безпеки, які «перефарбувалися» і проголосили себе демократами, мали освіту й зв’язки, щоб зберегти владу у своїх роках і заробляти на внутрішній приватизації. Першим президентом Чехословаччини в 1989 році був дисидент Вацлав Гавел. Сьогодні ж прем’єр-міністр Чехії – Андрей Бабіш, другий найбагатших громадянин країни, який в минулому співпрацював з комуністичними спецслужбами.
Читайте такожThe Atlantic: «Чорнобиль» нагадує, як світу пощастило з розпадом СРСР
В деяких країнах популісти скористалися невдоволенням успіхом колишніх комуністів. Радикальні прихильники партії «Право і Справедливість» у Польщі не святкують цього року 30-річчя перших напіввільних виборів у своїх країні після повалення підконтрольного Кремлю режиму в 1989 році. Вони стверджують, що того року «ліваки домовилися з червоними, щоб ті лишилися при владі за рахунок польського народу».
«Польща стала по-справжньому незалежною лише у 2015 році, коли їх на виборах витіснили справжні патріоти (тобто «Право і Справедливість»)», - сказав виданню колишній антикомуністичний активіст Костянтин Геберт.
Видання зауважує, що це дуже дивний опис польського шляху до процвітання під керівництвом низки посткомуністичних демократичних урядів.
В Угорщині Віктор Орбан, революціонер антикомуніст, який став популістом, використав ворожу до Заходу риторику, щоб перемогти на виборах. Він говорить про захист «простої людини», яку нібито принижують ліберальні еліти. Члени цих еліт, за його словами, слідують за Заходом, який, у свою чергу, ставиться до східних європейців як до «неотесаних селюків». Кінець комунізму, на думку Орбана, був визволенням Угорщини. Але країні тепер потрібне відродження націоналізму й християнських цінностей, які саме він нібито розбудовує. Орбан відкидає цінності прав людини, толерантності й порозуміння.
Східна Європа досі лишається не такою ліберальною, як Західна. Терпимість до гомосексуалів досі нерівномірна. В деяких країнах з 2002 року вона навіть погіршилася. Але навіть попри низку кроків назад, прогрес з дня падіння комунізму в регіоні вражає й досі. Старші покоління схильні говорити про більшу захищеність в старі дні диктатури. Але їхні спогади можуть бути викривленими через жаль, що тепер вони не такі молоді, як тоді. Історики будуть описувати комуністичну еру в Східній Європі як десятиліття рабства.
