Для багатьох спостерігачів вже давно було очевидно, що перехід кривавої опосередкованої війни між Туреччиною і Росією за домінування на Близькому Сході у відкрите протистояння – це лише питання часу.
І нещодавно цей сценарій наблизився до втілення, коли сирійські сили за підтримки Москви атакували турецький військовий пункт в провінції Ідліб, вбивши більше 30 турецьких солдатів. Однак, мало хто передбачав повне безсилля військових партнерів Анкари в НАТО перед лицем найбільшої загрози для майбутнього альянсу після російської окупації українського Криму в 2014 році, - пише Business Insider.
У відповідь на сирійські атаки, за якими могли стояти й російські бомбардувальники, Туреччина завдала удар по силам Башара Асада з безпілотників й розбила сирійські батареї ППО російського виробництва. Трохи раніше перед тим кораблі Чорноморського флоту пройшли через Босфор, щоб посилити російську військово-морську присутність у східній частині Середземномор’я.
Читайте такожDer Spiegel: Перемир’я між Росією і Туреччиною лиш тимчасове
Президент Туреччини Раджеп Таїп Ердоган у Москві зустрівся з Володимиром Путіним, щоб скоротити напругу. Вони оголосили про нове перемир’я в Ідлібі й початок спільних патрулювань вздовж стратегічно важливої траси. Однак, домовленості, швидше за все, будуть тимчасовими й ненадійними. Щоб зміцнити свою позицію перед зустріччю з Путіним, Ердоган спробував заручитися підтримкою НАТО включно з закриттям неба над північно-західною Сирією. Після проведення надзвичайної наради альянс висловив «повну солідарність» Туреччині, але не оголосив жодних конкретних дій, щоб допомогти їй.
«Тепер питання в тому, чи будь-яка з 26 європейських країн НАТО розуміє, наскільки переломна турецька сутичка з Росією для майбутнього НАТО й безпеки Європейського континенту», - пише видання.
Ставши повноцінним членом НАТО в 1952 році, Туреччина активно підтримувала численні місії альянсу й інвестувала мільйони доларів у підтримку стабілізаційних заходів у Афганістані впродовж останніх 19 років. Тож донедавна у Вашингтоні й Брюсселі розглядали Туреччину як «залізного» союзника. Хоча її поступовий рух в бік шизофренічних політичних підходів автократії вбив клин між Ердоганом з одного боку й Америкою і Європою з іншого. І зараз це вилазить турецькому лідеру боком, адже у нього лишилося не так багато реальних друзів всередині і за межами НАТО.
В минулий четвер з’явилися ознаки того, що Ердоган втрачає хватку й вдома. В парламенті Туреччини сталася перша бійка через те, як президент країни розбирається з військовою кризою в Сирії. Цей останній випадок політичної непокори дає турецьким партнерам в НАТО можливість зробити паузу. Якщо уряд Ердогана не може впоратися із залагодженням політичних розколів через війну в Сирії, скільки мине часу, перш ніж невдоволення переросте й більшу внутрішню нестабільність в Туреччині?
За таких умов європейські партнери постали перед вибором меншого з двох «злих» варіантів. Забезпечення гуманітарної допомоги й фінансової підтримки від ЄС для сирійських біженців, які вже перебувають в Туреччині, може здаватися дорогим, але менш ніж оптимальним рішенням для обтяжливої кризи. Але принаймні це буде демонстрація підтримки Ердогана в момент, коли з’явилася реальна можливість початку відкритого конфлікту між Туреччиною й Росією.
Читайте такожНАТО має показати "союзницьку солідарність" з Туреччиною - Ердоган
Якщо це станеться, НАТО буде змушений серйозно подумати над тим, чи повинен він застосувати статтю 5 про спільну оборону. Було б добре думати, що хартія про НАТО досі щось означає для країн-учасниць. 19 років спільних операцій в Афганістані, які почалися після терактів 11 вересня 2001 року, говорять, що це саме так. Але турецько-російський конфлікт вказує на очевидні прогалини в альянсі.
Якщо великі гравці за столом, такі як США, вирішать «відсидітись», тоді європейські члени НАТО, для яких більше поставлено на кін, але менше військових можливостей, навряд чи прийдуть на допомогу. Туреччина, зрештою, один з найбільш політично ізольованих союзників блоку. Але якщо гарантії НАТО не витримають перевірки, це закінчиться погано для військового альянсу.
