Китайсько-американські відносини вийшли на рівень повноцінного глобального суперництва. Якщо раніше воно стосувалося лише торговельної сфери та питання захисту прав інтелектуальної власності, то зараз їхня конкуренція охоплює галузь високих технологій, логістику, фінанси, питання глобальної безпеки та ідеологічної боротьби.
Парадоксально, але саме цей факт і спонукав Пекін та Вашингтон шукати шляхи для деескалації й стабілізації свого суперництва, щоб воно не вийшло з-під контролю і не затягнуло обидві держави у вир прямої, можливо навіть збройної конфронтації.
Вторгнення РФ в Україну у 2022 році лише посилило ці страхи. Дестабілізація системи міжнародних відносин і зростання світової напруги призвели до загострення китайсько-американського протистояння до такого рівня, що і в Пекіні, і в Вашингтоні відчули, що воно може вибухнути повноцінним конфліктом, до якого жодна зі сторін повністю не готова.
Протягом першого року війни в Україні, Китай та США переважно імпровізували, намагаючись зрозуміти, коли та чим завершиться війна, як це вплине на світові ринки. Китай намагався скористатися ситуацією, щоб розірвати зв’язок між США та Європою, а також посилити свій вплив у не-західних регіонах, поки ЄС і НАТО зайняті підтримкою України. А США отримали можливість мобілізувати союзників по НАТО і почали тиснути на країни не-західного світу, щоб вони підтримали Україну, тим самим підштовхуючи деякі з них до більш тісної співпраці з Китаєм як противагу Сполученим Штатам.
США не можуть собі дозволити втягнутися у два великі конфлікти одночасно
Але ані Китай, ані США не наважилися на якісь різкі кроки вбік ескалації один з одним, розуміючи, що до прямої конфронтації вони не готові. США не можуть собі дозволити втягнутися у два великі конфлікти одночасно, їхні союзники в Європі не горять бажанням це робити з огляду на їхні тісні торгово-економічні стосунки з КНР та економічний шок від санкцій, запроваджених проти РФ, а позиції США у не-західних регіонах занадто слабкі, щоб вмовити їх підтримати Вашингтон у боротьбі з КНР. Натомість Китай не готовий до лобового зіткнення з США, оскільки відстає від Вашингтона у технологічному, військовому розвитку, не має повного контролю над шляхами постачання ресурсів, від яких критично залежить, а також не має повноцінних союзників, на яких можна гарантовано опиратися.
Відтак, навесні 2023 року Китай та США почали обережний рух убік деескалації та стабілізації свого суперництва. Мова йде не про дружбу та тісну співпрацю, а радше про впорядкування своєї конкуренції, створення для неї рамок, зрозумілих та взаємоприйнятних для обох сторін, щоб мінімізувати потенційні ризики та тримати ситуацію під контролем, принаймні тимчасово. Для виконання цієї задачі, обидві держави активізували дипломатію, і до Пекіна вперше за довгий час приїхала ціла низка високопоставлених чиновників адміністрації Байдена: спецпредставник президента з питань клімату Джон Кері, держсекретар США Ентоні Блінкен, міністр фінансів Дженет Єллен, колишній держсекретар Генрі Кіссінджер, міністр торгівлі Джина Реймондо. Кожна зустріч завершувалася тим, що американські представники говорили про необхідність співпраці з Китаєм по окремих глобальних питаннях, і наголошували, що КНР – не ворог для Сполучених Штатів.
Своєю чергою, китайські представники активно контактували з американцями, хоча й не поспішають погоджуватися на якийсь конкретний формат "стратегічного керованого суперництва", як це подають у Вашингтоні. Річ у тім, у Китаї по-своєму бачать конкуренцію з США, і не вважають, що вона має розвиватися саме в логіці "керованого протистояння/конкуренції/суперництва". Натомість вони вимагають, щоб США розглядали подальший розвиток їхніх стосунків як "мирне співіснування" на основі взаємної поваги.
Причина, через яку Китай не сприймає американські ідеї, полягає у різному розумінні суперництва
Причина, через яку Китай не сприймає американські ідеї, полягає у різному розумінні суперництва. Для ліберального політичного погляду США, це змагання, яке передбачає довготривалу конкуренцію, яка, втім, може довго лишатися у певних рамках і не виходити з-під контролю, і навіть забезпечувати обом сторонам стабільний розвиток. З погляду політичної філософії Китаю, конкуренція – це битва не на життя, а на смерть, а американський підхід сприймається як спроба прикрити справжні наміри американців загальними фразами про співпрацю та взаємні інтереси. У Пекіні не можуть повністю довіряти США, і вважають, що пропозиції про співпрацю мають на меті обмежити простір для маневру Пекіна, і тим самим ослабити його.
Саме дефіцит взаємної довіри та ідеологічний розрив між двома країнами є головною перешкодою для китайсько-американської ситуативної співпраці.
У цьому контексті війна в Україні стала одним з каталізаторів пошуку тимчасового партнерства між США та КНР. Оскільки обидві країни розуміють усі ризики потенційного прямого конфлікту між ними - чи то за Тайвань, чи за Південнокитайське море, в умовах, коли світові ринки і так перебувають у напруженому стані у зв’язку з наслідками війни в Україні, економічними викликами у Китаї та США, фінансовими проблемами у самій Європі, яка досі повністю не оговталася від кризи 2008 року.
Для України нинішня спроба КНР та США знайти точки дотику є позитивним процесом
Для України нинішня спроба КНР та США знайти точки дотику є позитивним процесом. Для нас дуже важливо, щоб США та Китай стабілізували свою конкуренцію хоча б тимчасово, поки триває війна з Росією. Наявність взаємно визнаних "червоних ліній" між Пекіном та Вашингтоном дозволяє нашим західним партнерам не втрачати фокус в контексті стримування РФ. Крім того, нам легше планувати зовнішню політику, особливо активності у не-західних регіонах, де сильними є позиції Китаю та позитивне сприйняття КНР у місцевих еліт. Ключовим завданням для України є включення у ці "червоні лінії" не-підтримки Росії військовим шляхом. Це дозволить зберігати нинішній статус-кво, який Україну цілком влаштовував останні 1,5 року: коли Китай не надавав пряму військову допомогу Росії, і, тим самим, не створював для нас додаткових військових загроз, а США не запроваджували широкомасштабні санкції проти Китаю, і, тим самим, не створювали потенційні проблеми для світових ринків та міжнародних торгових і логістичних ланцюжків.
Утім, варто пам’ятати, що нинішня спроба Китаю і США знайти якусь прийнятну для обох модель "керованого протистояння" ще не фіналізована. Процес триває, і він доволі хиткий. Головними перешкодами на цьому шляху стоять як політико-ідеологічні розбіжності у сприйнятті елітами двох держав самої ідеї "співіснування" або "конкуренції", так і наявність "яструбів" у внутрішній політиці(республіканці у США та прихильники "жорсткої лінії" у команді Сі Цзіньпіна), які скептично ставляться до переговорів, та виступають з позиції сили.
Ілія Куса, аналітик-міжнародник, експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу аналітичного центру "Український інститут майбутнього"
