Ми достеменно не знаємо, що там погодив Віткофф у Москві, але очевидно, що дипломатична підготовка по всіх "фронтах" йде масштабна. Можлива зустріч Трампа та Путіна поступово перетворюється на справжній глобальний саміт. Не "Ялта 2.0", безумовно, але теж потужно. Якщо зустріч взагалі відбудеться. Звісно, не всі країни там будуть присутні – але будуть присутні їх інтереси.
Зеленський, звісно, теж веде дуже активну дипломатію, але навряд цього разу він буде сперечатися з Трампом. Тим паче, що деякі європейські лідери прямо тиснуть на Київ щодо поступок та "перемир’я". Тому українська позиція вимушено буде погоджена з позицією американців. А російська – з позицією китайців. Але все складніше. Ставки зростають, а власне українські інтереси, на жаль, "розмиваються" у цій глобальній грі.
Якщо з Трампом все зрозуміло – він сам або через Держдеп обдзвонює західних лідерів, то показово те, з ким говорив саме Путін. А розмови після зустрічі з Віткоффом були наступні: президенти Узбекистану, Казахстану, Білорусі, лідер КНР, прем’єр Індії. З усіма, хоч і телефоном, але особисто говорив Путін.
Всіх повідомив "про результати перемовин з Віткоффом" - читаємо як "передав пропозицію Трампа по митах, які є покаранням за співпрацю з Кремлем". Показово, що не дзвонив поки Ердогану, з яким дуже "побив горщики", на тлі мирної угоди між Баку та Єреваном, яку планують підписати у США.
Плюс, варто додати особисті візити султана Малайзії та президента ОАЕ до Москви 6-7 серпня як таку "підготовку тла" для перемовин зі США.
Путін цими діями відверто намагається піднімати ставки завдяки "допомозі залу", як у тому давньому ТВ-шоу. Але зе важливішим тут був "дзвінок другу" - точніше товаришу. "Товаришу Сі".
Щоб показати, що він не просто вийшов з ізоляції, а є "аватаром" всього отого Глобального Півдня, який Трамп намагається "приборкати" через нерівноправні торгові угоди, і що, звісно, дуже не подобається азійським країнам.
Отже, чому склався саме такий підбір "акторів" за "команду" наших ворогів? З ОАЕ все зрозуміло – це один з ключових посередників для транзиту російських капіталів та технологій у світі. Без ОАЕ росіяни просто втратять зв’язок з західною фінансовою системою. ОАЕ ж на цьому посередництві дуже добре заробляє і дуже не хоче обирати або Захід, або Південь, бо саме посередництво дає їм гарні прибутки.
З узбеками та казахстанцями приблизно те ж саме, що з ОАЕ, але у менших масштабах. Плюс, з Казахстаном є тема транзиту казахстанської нафти (у тому числі російської, під виглядом казахстанської) до Європи територією РФ – формально її видобувають американські компанії, а це фактор тиску на Трампа, адже для нього прибутки американських корпорацій понад усе.
З Індією – теж дещо схожа історія про "посередництво", але з поправкою на те, що Трамп саме з Індії вирішив зробити "показову жертву" для своїх нових "каральних" мит за закупівлю російської нафти.
Індуси дуже добре заробляють, купуючи дешеву російську нафту та продаючи за ринковими цінами на Захід виготовлене з неї пальне.
Втрата або майже безкоштовної російської сировини (бо оплата рупіями, які РФ вимушена витрачати у самій же Індії – індійські гроші не виходять за межі Індії), або західних ринків буде вкрай болючою для Делі. І їм важливо, щоб якась угода між РФ та Україною була досягнута, щоб зник цей фактор ризику і можна було й далі робити "business as usual".
А саме 8 серпня Трамп "призначив" дедлайном для нових мит за співпрацю з РФ. Щоправда – лише для нових мит, адже проти Індії вже діють 25% "каральних" та ще 25% "величних" мит Трампа (бо у "День величі" у квітні оголошені). Тобто, для Індії тут більші ставки, ніж у Інших.
З Малайзією, яка вже "забула" про збитий росіянами малайзійський літак MH-17, і якій РФ надає "плавучі атомні станції" та будує газорозподільчу систему (що, звісно, ні разу не підкуп), теж ситуація дещо схожа на індійську.
Все крутиться довкола енергетики та "давальницьких" схем з боку Кремля. Бо Кремлю, власне, нема куди дівати стільки нафти та газу – альтернатива лише знижувати видобуток та консервувати родовища, за умов, що РФ технологічно не здатна їх потім розконсервовувати. Тому вона буде продавати нафту й газ навіть собі у збиток всім, хто хоче – адже альтернативи більш загрозливі у довгостроковій перспективі.
Але головний "дзвінок другу" був саме до Китаю, який фактично й тримає РФ на "плаву", попри всі санкції та обмеження, і дуже добре на цьому заробляє. Це особливо важливо, адже якщо в усіх згаданих вище головним було питання про гроші та енергетику, то тут – про безпеку. Адже Пекін вже не приховує, що він не хоче завершення російсько-української війни, адже це послаблює Захід та робить РФ повністю залежною від китайців.
І, дуже схоже, що щось подібне Сі телефоном сказав і Путіну, адже одразу після цього Кремль знов почав ставити додаткові умови та тягнути час – то їм локації не подобаються, то ще щось. Певно, "старший товариш" сказав не дуже поспішати з перемир’ям, бо він поки не готовий атакувати Тайвань, а США поки не дуже "відволіклися" на Україну та Європу.
Саме через позицію Китаю (а не всіх інших "посередників-монетизаторів") є дуже велика – прямо величезна – ймовірність, що ці чергові перемовини завершаться великим "пшиком".
До речі, про "відволікання" - Путін ще й до Лукашенко дзвонив. Це важливо, адже саме зараз до РБ йдуть ешелони зі зброєю для "навчань". А фактично - для погроз Європі наступом на Сувалки. Плюс, паралельно продовжуються російські морські "навчання" на Балтиці. Білорусь у серпні-вересні точно буде у центрі уваги. Певно, через це саме поляки дуже завзято "топлять" за перемир’я між Україною та РФ (тому були польські "інсайди", дзвінок Туска, де він фактично тис на Зеленського щодо "перемир’я" та ін.). Втім, це дещо інша історія.
Після дзвінка з кремлівського бункера "пюрер" виліз і сам з кущів картоплі та розповів, що він взагалі-то "завжди був трампістом", а ідею зробити "перший крок – щоб на ці 50 днів ракети не літали" цілком підтримує. Тобто, він першим серед лідерів підтвердив, що частиною угоди, запропонованої Віткоффом, є "повітряне перемир’я", яке було погоджене європейцями ще навесні, але відкинуто Путіним. А тепер вже наче й нічого…
Ось які дива робить третій перегляд федерального бюджету РФ, де видатки збільшують, а прибутки зменшують. Ще б санкціями вдарити по цьому "колосу на нафтогазових ногах" - і було б взагалі добре. Але, на жаль, Трамп знов повівся на цей "саміт" з Путіним та затягування часу і, схоже, знов відклав "важкі" рішення проти "старого друга". Але подивимось.
Підсумовуючи – всі, крім Китаю, з ким говорив Путін, зацікавлені у будь-якому перемир’ї. У першу чергу – за рахунок поступок з боку України. Європейці теж вже не монолітні і не проти піти на поступки Трампу. Певно, інсайди CNN, що Пентагон знов роздумує призупиняти поставки деяких озброєнь до України повинно "стимулювати" на оці поступки Зеленського. Тобто, все виглядає так, що Путін знов зміг "перегорнути шахову дошку" й через Віткоффа перевернув ситуацію собі на користь. А спроби тиску Трампа, що не убли доведені до кінця, сприяли об’єднанню Глобального Півдня довкола Путіна.
Але насправді все далеко не так просто. Як з можливостями РФ (якщо цілі галузі економіки там переходять на чотириденку, то це вже "жирний" натяк на те, як там все погано), так і монолітністю Глобального Півдня – якби Трамп довів справу до кінця і вдарив санкціями, то ніхто не став би слухати Путіна.
Показово, втім, що щойно Трамп почав робити справжній тиск – на Індію зокрема – Путін одразу погодився і на зустріч, і, ймовірно, на перемир’я у повітрі, про яке казав Лукашенко. Це і є той самий "мир через силу". Сподіваємося, що Трамп зможе це усвідомити.
А РФ же критично залежна від "нейтральних" країн і не може ігнорувати їхні думки. Путін - не "лідер" Глобального Півдня, а його Проксі у суперечках з Заходом. Але найбільше Росія залежна від КНР, чиї інтереси виходять далеко за суто економічні й торговельні – і китайцям потрібне продовження війни. Тому якщо поступки від РФ і будуть, війну Кремль навряд буде готовий завершити. Максимум – пауза для накопичення ресурсу.
Отже, українцям не варто обманюватись у сподіваннях, не варто слухати купу суперечливих інсайдів та заяв – варто дивитися на дії з обох сторін. А українській владі варто було б думати не лише про міжнародних адресатів своїх заяв про перемовини, але й про думки самих українців, яких розмови про "договорняк" відверто деморалізують та буквально примушують скласти руки та перестати чинити опір. Тобто робити саме те, чого нам робити категорично не можна.
