Історія з Туреччиною та її "вето" на вступ до НАТО Швеції та Фінляндії прояснюється. План "максимум" для Анкари не обмежується лише претензіями до Стокгольма та Гельсінкі. І виглядає так:

  1. Зняти санкції з турецького ВПК і всілякі обмеження на експорт озброєння і технологій, накладені як за окупацію північної Сирії, так і за покупку російських ЗРК С-400.
  2. Визнання сирійських курдських організацій (YPG, SDF) терористичними організаціями, пов'язаними з турецькими PKK. Їх вигнання з Європи та заборона на надання притулку, обмеження контактів з їх керівництвом, блокування банківських рахунків і т.д.
  3. Припинення надання політичної, дипломатичної та військової допомоги курдським організаціям і турецьким опозиційним групам, яких Анкара вважає частиною підпільної "гюленістської" сітки FETO.
  4. Видача тих, кого Туреччина підозрює в причетності до перевороту 2016 року, терактів і фінансування різних організацій, які Анкара вважає терористичними та ворожими.
  5. Повернення Туреччини в програми розробки західного озброєння нового покоління, включаючи програму розробки літаків F-35, з якої Анкару виключили за покупку російських С-400.
  6. Дати мовчазну згоду на проведення нової військової операції проти курдів на північному сході Сирії, яку Анкара намагалася почати торік, але так до справи й не дійшло. Іншими словами, дозволити Туреччині встановити в північній Сирії 30-км буферну зону, як у Північному Іраку, і забути про курдів.
  7. Дозволити Туреччині стати головним газотранспортним хабом, під'єднавши потоки ізраїльського і кіпрського газу для його прокачування в Європу, а також замкнути на Анкарі поставки нафти з Іракського Курдистану.
  8. Зняти претензії до антитерористичного законодавства Туреччини та створити щось, що дозволить діяти спільно у сфері боротьби з тероризмом.

Це, по суті, основні побажання Туреччини. Їх своєрідна ціна за згоду на розширення НАТО. Схоже на історію з Північною Македонією.

Я думаю, компроміс шукатимуть десь посередині. Європейцям в цілому важко зараз йти на такі поступки через можливу негативну політичну реакцію всередині. Туреччина фактично поставила їх перед дилемою: інтереси, пов'язані з регіональною безпекою, або цінності/принципи, декларовані урядами.

Відео дня

Судячи з оптимістичних заяв керівництва НАТО, вони налаштовані шукати компроміс. Ну, або роблять хорошу міну при поганій грі, не знаю.

Думаю, що ця ситуація вимагатиме втручання США, на що також розраховують в Анкарі, оскільки велика частина вищезазначених пунктів стосуються не стільки шведів чи фінів, скільки американців і їхньої зовнішньої політики упродовж останніх шість років.

В ідеалі для Ердогана - це зустріч з Байденом, на якій вони "все порішають". Мені це нагадує торішнє бажання Путіна зустрітися з американським лідером і все вирішити, як би поговорити по душах, відверто, прямо, по-старому.

Судячи з оптимістичних заяв керівництва НАТО, вони налаштовані шукати компроміс

З іншого боку, в цьому і суть зовнішньої політики Туреччини після 2016 року.

Вона стала наступальною, про-активною, прагматично-цинічною та експансіоністською, що загалом відображає характер політичної системи, вибудуваної Ердоганом за понад 20 років.

У цій логіці НАТО перестало бути для Туреччини як якийсь ціннісний майданчик або виключно блок західних держав, а скоріше, як ще один актив, політичний елемент, що підтверджує багатовекторність зовнішньої політики Туреччини, в якій поки що цілком уміщаються такі концепти, як євро-атлантизм, туранізм, пан-ісламізм, пан-тюркізм і османізм.