Думка
15 травня ВР ухвалила закон«Про заборону грального бізнесу в Україні». Законом забороняється не лише гральний бізнес, але і участь в азартних іграх. Згідно закону, до суб`єктів ведення господарства, які організовують і проводять на території України азартні ігри, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 8 тисяч мінімальних зарплат з конфіскацією устаткування, а прибуток від проведення такої азартної гри підлягає переказу до державного бюджету України.
Певною мірою таке рішення народних обранців пов’язано з нещодавньою трагедію в Дніпропетровську, коли під час пожежі в залі гральних автоматів загинуло 10 осіб та ще 10 постраждали. Хоча, як відомо, за останні декілька років в парламенті ті чи інші народні депутаті неодноразово вносили законопроекти, спрямовані на обмеження чи навіть повну заборону грального бізнесу.
Я не є шанувальником азартних ігор, але прийняття Верховною Радою рішення про їх заборону в Україні, і ще в такий спосіб, вражає своє безглуздістю та правовим нігілізмом народних депутатів.
Вдумаємося, що відбулось. У Дніпропетровську внаслідок чи то навмисного підпалу, чи з технічних причин зайнявся один з гральних автоматів. Сама по собі ця подія не могла б викликати таких жертв, якщо б у приміщенні були дотримані правила пожежної безпеки. На жаль, як завжди у нас буває, власник цього закладу розраховував «на авось», а пожежники закривали очі на ті чи інші порушення. Але чи може будь-яка подібна трагедія викликати таку реакцію виконавчої та законодавчої влади? Уявімо, що десь запалав супермаркет... Ми що, заборонимо усі супермаркети в країні? Тому рішення уряду тимчасово припинити діяльність усіх гральних закладів було не тільки відверто емоційним та непродуманим, а ще і неправовим. Але рішення парламенту під акомпанемент заяв пані Тимошенко з цього приводу виглядає ще більш абсурдним. І навіть не тому, що вони заборонили гральні заклади. Народні обранці усім інвесторам, як українським, так і іноземним, продемонстрували умови ведення бізнесу та рівень захисту їх інвестицій в Україні. Усі ці заклади працювали на основі виданих в законний спосіб відповідних ліцензій та досить немаленьких відрахувань до бюджетів. Їх власники зробили чималі інвестиції в розбудову цих закладів, і в один день їх діяльність припинили тільки тому, що хтось захотів попіаритись на трагедії. І виникає риторичне запитання: а хто має компенсувати власникам цих закладів вже понесені витрати, у тому числі повернути здійснену оплату за ліцензії. Також потрібно відповісти, хто і за рахунок чиїх грошей має виплачувати вихідну допомогу десяткам тисячам працівників, які "завдяки" цьому рішенню в один день опинились без роботи. Як відомо, в цьому написаному «на коліні» законі жодних відповідей на ці запитання немає. Може це зроблять наші не бідні народні обранці та «дуже бідна», якщо вірити її податковій декларації, прем’єр-міністр?! До речі, пані Тимошенко, вітаючи прийняття парламентом цього закону, повідомила, що отримує багато листів на підтримку цього рішення, бо азартні ігри руйнують долі сотень та навіть тисяч людей. Але, як відомо, благими намірами вимощений шлях в пекло, бо, по-перше, досвід вчить, що гральний азарт не можна заборонити. Якщо люди не зможуть викидати свій адреналін в офіційно зареєстрованому закладі, то робитимуть це в неконтрольованому та нерегульованому державою середовищі. Світова історія дає цьому безліч прикладів. І чим жорсткішими будуть заборонні заходи держави, тим більш злочинним буде цей бізнес. По-друге, ті, хто пам’ятає часи горбачовської перебудови, має згадати щось дуже знайоме у цих заявах пані Тимошенко про листи з підтримкою дій урядовців. Тоді підтвердженням правильності запропонованих заходів щодо боротьби з пияцтвом пан Горбачов вважав чисельні листи пересічних громадян з підтримкою тих дій влади. Чи слід детально нагадувати, до чого це все призвело? Сотні тисяч отруєних фальсифікатом, жахливе зростання наркоманії та токсикоманії, знищений державний бюджет країни, вже не кажучи про занепад багатьох виноробних сільгосппідприємств – це все наслідок популістських та волюнтаристських дій того керівництва Радянського Союзу.
Багатьом, у тому числі мені, не подобаються азартні ігри, але чи той спосіб державні люди обрали для боротьби з цієї людською пристрастю?! Уявімо, що ми вирішили боротись з палінням тютюну чи споживанням алкоголю у такий же спосіб. Причому очевидно, що шкода та трагедія від цих поганих людських звичок куди більш негативна, ніж азартні ігри, впливає на долю та саме життя мільйонів громадян країни. Чи готовий уряд та народні депутати також взяти і в один день заборонити виробництво, розповсюдження та споживання тютюну та алкогольних виробів, не задаючись питанням, хто і за рахунок чиїх коштів покриватиме збитки виробників та розповсюджувачів цієї продукції та недоотримання коштів державного бюджету?.. Очевидно, що ні. І річ не в тому, що деякі з наших державних мужів полюбляють випити зайвого. Просто парламентське та урядове лобі у виробників тютюну та алкогольних виробів куди могутніше, ніж у власників гральних закладів.
Зрозуміло, що держава має опікуватись та протидіяти негативному впливу азартних ігор. У той же час робити це потрібно у цивілізований спосіб. По-перше, мала б бути вироблена концепція розвитку цього бізнесу в Україні, яка б у тому числі визначала, де та як мають діяти ігрові заклади. Наприклад, я вважав дуже цікавою ідею, висловлену у 2005 році паном Червоненком, побудувати щось на кшталт українського Лас-Вегасу у степовій частині Криму, сприяючи залученню туристів туди не тільки у літні місяці, але і в інші сезони року.
Після визначення державної політики в питанні розвитку цього бізнесу в Україні потрібно було прийняти відповідні нормативні акти, і не тільки ті, які б регулювали, але які б водночас і стимулювали. При цьому мав би бути встановлений перехідний період, протягом якого могли б діяти вже існуючі ігрові заклади, але без видачі нових та продовження старих ліцензій.
Саме в такий спосіб приймали рішення щодо грального бізнесу навіть в не дуже правовій Росії, не кажучи вже про країни Західної і Центральної Європи та інші цивілізовані країни світу. Але поки що ці очевидні речі незрозумілі нашим державним мужам. Ми стаємо свідками ще одного популістського та безглуздого рішення наших народних депутатів. У лютому цього року на «Свободі слова» на телеканалі ІСТV мені доводилось в присутності голови Верховної Ради пана Литвина висловлюватись з того приводу, що якщо наші народні обранці приймають такі закони, які вони приймають, то значно корисніше для країни було б, якщо вони взагалі нічого не робили. Тоді, схоже, Володимир Михайлович дуже на мене образився. Але змушений знову зазначити, що вся діяльність цього складу парламенту показує, що користі від їхньої діяльності не дуже багато, тому, якщо вже ми не можемо їх розігнати, то значно менше було б збитків для країни, якщо їхню зарплату до них додому в ліжко приноситимуть, і вони взагалі не з’являтимуться в будинку парламенту на Грушевського.
Борис Кушнірук
