Є прогрес. Раніше Віктора Андрійовича можна було назвати «Містер Півгодини»: приблизно стільки тривала його середня відповідь журналісту на середнє питання. А тепер можна назвати «Містер Двадцять Хвилин»: його відповіді скоротилися. З такою позитивною динамікою до скорочення словообсягу відповіді на весну скоротяться до п`яти-семи хвилин, і, думаю, що ефективність зустрічей з медіа від цього зросте в рази.
Віктор Андрійович майже прямо сказав, що балотуватиметься на наступних президентських виборах (ну, зрозуміло, якщо це бути потрібно його нації), і якщо його відповіді до наступної передвиборної кампанії скоротяться до п`яти хвилин, можливо, я навіть знову за нього проголосую. У журналістів є приказка: «Стислість – сестра таланту, але теща гонорару». Журналісти мають на увазі гонорар – грошовий. Продовжуючи цю аналогію, можна сказати, що стислість не тільки сестра таланту, теща грошового гонорару, але вона ще й рідна мати гонорару політичного. Спробуйте, Віктор Андрійович, самосеквеструйтесь і люди до вас потягнуться.
І аби ви не думали, що ми не слухали спічі Президента, пару слів про його відповіді пресі. Можна не погоджуватися з ним, що цей рік став роком політичної культури, але Президент справедливо взяв собі частину лаврів за те, що прийнято практично всі «сотівські» закони. Віктор Андрійович висловив свою думку практично з усіх наболілих питань. Він був достатньо коректний і чітко дав зрозуміти чого він хоче і чого не хоче.
Він хоче скасування реформи, напівпрозоро натякнувши, що навіть не погребує при цьому референдумом. Він сказав, що Чорноморський флот буде в Україні до 2017 року. Причому ця відповідь могла прозвучати і як “тільки до 2017 року, не довше», і як «до 2017 року буде, а там подивимося». А як ще міг відповісти Президент на це запитання напередодні приїзду до нас російського Президента?
Точно також Президент відповів на запитання про своє отруєння. Він сказав, що рік чекав експертизи, пройшло розслідування, а потім, звернувшись до прокуратури, з милою безпосередністю попросив прийти генпрокурора і взяти з наручниками винних. «А що до замовників отруєння, то діоксин виробляється в трьох лабораторіях світу», – сказав Президент, здогадайтеся, мовляв, самі (а ми так в лоба не наїжджатимемо на країну, з якою нас зв`язують давні дружні й енергетичні зв`язки).
Президент покритикував бюджет, але без фанатизму, обмеживши його зауваженнями здійсненного характеру. Він достатньо чітко дав зрозуміти мерові, що той перебрав з тарифами і хай скасує сам, інакше це царською рукою зробить Президент. Сказав також зо пару слів на захист міністрів. Щоправда, захист на користь Тарасюка був слабким. «Обличчя глави зовнішньополітичного відомства формується протягом років. Хто виграв від відставки Тарасюка?», – запитував Президент. На що хотілося заперечити, адже ж і візити перших осіб готуються місяцями, щоб їх скасовувавти рукою глави МЗС. Але пасаж на користь Луценка пішов добре. Все-таки є певність, що Юрій Віталійович – вдалий чи ні він був міністр, але порядніша людина, ніж усі його попередники. А саме ця якість у великому дефіциті у наших політиків.
І на закуску… Президента запитали, що він хоче одержати під ялинку. І він не заходився бити себе в груди – мол, єдине, чого хочу, – це блага для народу. Він чесно зізнався, що завжди хотів мотоцикл (як пам`ять, у його батька був К-750) і при першій нагоді натякав близьким, що хоче мотоцикл. А нещодавно дружина зробила йому такий подарунок, 1942 року випуску.
Олена Мігачова
