Поки новообраний президент України Віктор Янукович готується до візиту до Вашингтону, який має відбутись у квітні, він намагатиметься створити видимість стабільності, впевненості та контролю. В реальності ж Янукович зробив низку помилок, які можуть поставити хрест на його президентстві, відлякати інвесторів та перешкодити модернізації країни.
Першою помилкою Януковича стало порушення Конституції шляхом внесення змін до регламенту щодо правил формування парламентської коаліції, що дало можливість його партії очолити союз з декількома іншими партіями, включаючи комуністів. Цей крок одразу пожвавив деморалізовану опозицію, яка об’єдналась навколо його основної суперниці по президентським виборам, колишнього Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко.
Його другою помилкою стало призначення на посаду прем’єра свого близького соратника Миколи Азарова, до самих кісток бюрократа, чиє ім’я стало синонімом корупції, руйнівних ставок податків та ворожого ставлення до малого бізнесу. Це призначення розвіяло будь-які надії українців на те, що Янукович просуватиме серйозні економічні реформи.
Його третя помилка – погодитись на кабінету у складі 29 міністрів замість 25, як раніше. Ця цифра є завеликою, що лише сприятиме його неспроможності примати серйозні рішення. А те, що в уряді немає жодної жінки, - Азаров заявив, що реформи – це не жіноча справа – лише зміцнило імідж кабінету як дисфункціонального чоловічого клубу.
Його четверта помилка – призначення двох нікчем – колишнього керівника колгоспу та випускника економічного факультету радянського сільськогосподарського інституту – на чолі міністерств економіки та фінансів. Тим часом, він створив Комітет економічних реформ, що складається з 24 членів, який має на меті розробити стратегію економічних змін. Розмір комітету гарантує, що балачок буде багато, а некомпетентність двох зазначених міністрів означає, що будь-які позитивні ідеї, вироблені цим Комітетом, залишатимуться на папері.
Його п’ятою помилкою стало призначення Дмитра Табачника, який є вкрай суперечливою фігурою, на посаду міністра освіти. Табачник відомий своїми шовіністськими поглядами, які продемократичні українці вважають глибокою образою своєї національної гідності. Як приклад можна навести його фразу, що західні українці не є справжніми українцями, що підтверджує цензуровані погляди радянських істориків, які розповсюджуються Кремлем: або заяви про те, що українська мова та культура процвітали в радянські часи. Тому зовсім не дивно, що багато українців відреагували на це так само, як афроамериканці відреагували б на призначення голови Ку-клукс-клана Девіда Дюка на аналогічну посаду – тобто всеукраїнськими студентськими страйками, петиціями та демонстраціями проти Януковича та Табачника.
Ці п’ять помилок протягом лише кількох тижнів після його інавгурації завдали руйнівного удару по легітимності Януковича. 45,5% виборців, які проголосували проти нього, тепер відчувають, що були праві; 10-20%, які проголосували за нього, як за менше з двох зол, тепер підозрюють, що їхні страхи щодо авторитарних нахилів Тимошенко були дуже перебільшеними. І всіх турбує той факт, що Янукович та його банда донецьких «баронів» вдаються до тих самих антидемократичних дій, які розпалили Помаранчеву революцію.
Декілька інших звільнень та призначень лише зміцнили цю думку. Директора архівів Служби Безпеки, добросовісного вченого, який відкрив доступ громадськості до документів, що викривають злочини радянських часів, було звільнено. Національну телерадіокомпанію України віддали в руки несерйозного продюсера розважального каналу, від якого очікується повна покора. Найбільше занепокоєння, мабуть, викликають декілька антидемократичних партійних соратників Януковича, яких поставили на чолі обласних управлінь внутрішніх справ – посади, які дають їм широкі можливості утискати свободи звичайних громадян.
Продемократичні українці все більше переконуються, що Янукович хоче стати українською версією білоруського диктатора Олександра Лукашенка. Однак, бачення Януковича щодо сильного правління базується на стратегічному та, можливо, фатальному нерозумінні України.
По-перше, Помаранчева революція та п’ять років президентства Віктора Ющенка зробили українське населення сильнішим, наділивши його впевненістю у собі, якої йому не вистачало до 2004 року, та консолідувавши енергійне громадянське суспільство, що складається з професіоналів, інтелектуалів, студентів та бізнесменів, які не бояться влади. Намагання Януковича створити сильне правління вже натикаються та продовжуватимуть натикатися на опір та осміяння населення.
По-друге, хаотичний керівний апарат України не здатний стати основою для ефективного авторитарного правління. Сама по собі жорстка розмова не зможе привести до ладу роздуту бюрократію. Гірше того, Служба Безпеки та збройні сили України та Білорусі – це дві великі різниці. Янукович може спробувати перевершити Лукашенка, однак без сильної бюрократії та примусового апарату йому це не вдасться.
По-третє, за умови неефективного кабінету весь процес прийняття рішень концентруватиметься в руках Януковича. Навіть якщо забути про його недосконалу освіту та погане володіння інформацією, призначення Януковичем Табачника демонструє, що президент України або повністю відірваний від своєї країни, або зухвало нехтує думкою громадськості.
По-четверте, Україна все ще переживає глибоку економічну кризу. Якщо Янукович не зробить нічого, щоб налагодити економіку, Україні невдовзі загрожуватиме дефолт, тому дуже ймовірним є значне незадоволення його виборців на Сході та Півдні, які в основному походять з робочого класу. Якщо Янукович таки проведе серйозні реформи, постраждають ті ж самі виборці, і тут вже абсолютно безсумнівними є страйки.
Отже, подолання кризи вимагатиме народної підтримки, яку Янукович швидко руйнує; сильного уряду, якого просто не існує; та якнайбільшої розсудливості, якої також немає в цьому рівнянні.
По-суті, якщо Янукович продовжуватиме робити антидемократичні помилки, він може спровокувати другу Помаранчеву революцію. Однак цього разу демонстрантами будуть демократи, студенти та робітники. Перспектива зростання нестабільності навряд чи привабить іноземних інвесторів, а подальше руйнування легітимності, зростаюча некомпетентність та пусті балачки не зможуть модернізувати українську промисловість, сільське господарство та освіту. Янукович, зрештою, може виявитись ще більшим невдахою як президент, ніж Ющенко.
Хоча ця перспектива і виглядає похмуро, вона все ще не безнадійна для нового президента України. Він все ще може вирвати скромну перемогу з лап принизливої поразки, управляючи країною не як президент Донецька, а як президент всієї України. Все, що йому потрібно зробити, - так це стримати свою жагу до влади та навчитись правити з опозицією та з народом. Це не так складно, адже це – демократія.
Олександр Мотиль, професор політології Рутґерського університету (Ньюарк,США).
