Ось, поставили в Запоріжжі пам`ятник Сталіну. Ветерани на запрошення місцевої КПУ прийшли на захід. Хтось помер. Царство Небесне. Хтось потрапив до лікарні. Цікаво, чи візьме місцева влада і місцева компартія на себе витрати з організації похорону померлої і лікування тих, що залишилися живими, учасників цього урочистого заходу? Все ж таки їх ініціатива призвела до таких драматичних наслідків... Не було б цього пам`ятника, і, можливо, померла жінка дожила б до дня Перемоги і разом з іншими позгадувала б війну на мітингу, поклала б квіти до пам`ятника загиблого солдата. Вона ще раз пережила б радість великої - багато в чому її особистої - перемоги, відсвяткувавши її із сльозами на очах.
Не знаю, чи зможуть інші госпіталізовані через підірване здоров`я піти на свято Перемоги. Адже Сталін, зусиллями ентузіастів і компартії, продовжує збирати життя. Хоча, на щастя, тепер у нього менше можливостей.
Хочу нагадати, як повелися московські ветерани, коли московський мер Лужков вирішив порозвішувати в Москві портрети Сталіна до 65-річчя Великої Перемоги. Вони виступили із заявами, в яких говорили, що такі портрети - це образа пам`яті загиблих. Москвичі, які воювали за Батьківщину, написали, що неприпустимо в день Перемоги вивішувати портрети ката і вбивці і закликали мера Москви відмовитися від свого рішення. Вони сказали, що захищали не Сталіна, а Батьківщину, яка була задовго до Сталіна і буде ще дуже довго після Лужкова. Автори публічного звернення - реальні люди, кулеметники і розвідники, зокрема - голова ради ветеранів одного з московських НДІ, одним словом, справжні герої, які дожили до наших днів. Цей лист короткий, але неймовірно змістовний.
Він повний болю. Його навіть читати важко. Тому, що це не доповідь, не історична довідка, це особисті знання про війну і про роль Сталіна. Читаючи його, я замислююся, чому у москвичів-ветеранів є така здорова реакція на сталінізм, а у запорожців немає? Можливо, тому, що спроби Сталіна під час Голодомору змінити «етнографічний матеріал на Україні» вдалися, і він справді заселив новий етнос, не російський, а «радянський». Адже Запоріжжя - один з районів, найбільш постраждалих від Голодомору. Можливо, радянський етнос, що змінив українців у Запоріжжі, на відміну від москвичів, не здатний вбирати нові знання? Але цим людям повинна допомогти Компартія України. Розуміємо, що офіційна доктрина комуністів – звеличення Сталіна. Розуміємо, що облаштування сімейного гніздечка потребує від керівництва Компартії максимальної концентрації зусиль, а потім серйозного відпочинку, і у керівництва КПУ немає часу вивчати питання щодо пам`ятника генералісимусові.
Але ж ці ветерани, цей прошарок, який помирає “з вини вашого пам`ятника Сталіну” шар, це хай не ваші люди, але це ваша єдина надія на завтрашній виборчий день. Це ваша «валюта», яку вам нема на що обміняти. Сучасна бізнес-Компартія не здатна цю електоральну валюту примножити, ви можете її тільки поберегти. Подумайте про це, якщо раптом захочете поставити новий пам`ятник Сталіну.
Маша Міщенко
